В. В. Бойніцький

Створений світ роману Дж. Р. Р. Толкієна "Володар Кілець" як ігровий феномен

The article deals with Middle-earth, the self-contained world of "The Lord of the Rings" by J. R. R. Tolkien. Middle-earth is considered as a game phenomenon, from the viewpoint of the game theory as outlined in the work "Homo Ludens. A Study of the Play-element in Culture." by Johan Huizinga. The process of reading "The Lord of the Rings" is shown as identical to playing "the game of Middle-earth".

Розглядається ігрова природа створеного Толкієном самозавершеного художнього світу. Залучається теорія гри, розроблена Йоганом Гейзінгою. Аналізуються формальні ознаки гри, притаманні створеному Толкієном світу, своєрідність створеного світу як ігрового феномену та тотожність читання "Володаря Кілець" процесу "гри у Серединну Землю".

Дія роману Дж.Р.Р. Толкієна "Володар Кілець" відбувається у Серединній Землі. Це створена письменником свого роду "діюча модель" окремого світу, що є відмінним від реального, емпірично відомого нам світу. Далі ми називатимемо, як запропонував Толкієн у своєму есе "Стосовно Казок" [Примітка 1], первинним світом - реальність навколо нас, а, відповідно, вторинним - окремий, створений художніми засобами, світ. Ми розглянемо, як співіснують два світи; інакше кажучи - як у межах самозавершеного автентичного первинного світу реалізується існування іншого самозавершеного та автентичного у своїх межах вторинного світу.

До питання про співіснування художньо-вигаданого та реального світів звертався ще видатний англійський поет-романтик Семюел Тейлор Колрідж [Примітка 2]. Передумовою сприйняття літературного твору з елементами надприродного у змісті Колрідж вважав умисне призупинення недовіри (willing suspension of disbelief) у читача. Позаяк недовіру призупинено, уможливлюється поява довіри до вигаданої надприродної реальності, що, однак, не означає одночасного зникнення віри у реальність навколишнього світу - вона лише відходить на деякий час на другий план. Створений світ постає для читача захоплюючою грою, замкненою у собі.

Канадський дослідник Клейтон Коелб у своїй книзі "Недовірливий читач. Література та функція недовіри", пише, підсумовуючи погляди Колріджа на призупинення недовіри та пов'язане з цим поняття гри: "за словами Колріджа, його твір ['Балада про Старого Мореплавця'] несе у собі таку гру, - несправжню реальність, яка створює межу навколо себе, відділяючи тим самим 'всередині' від 'ззовні'. Всередині існує віра, породжена самою грою, тоді як ззовні існує лише визнання того факту, що ця гра не відбувається насправді. Межею є перехід від віри до недовіри, від сприйняття гри не як гри, а як реального світу, до розуміння, що таке сприйняття можливе лише тому, що гра відгороджується від реального світу. Коли ви всередині, ви цілком здатні допустити існування та неабияку могутність 'надприродних сил'. Ззовні ж ці сили сприймаються вами лише як частина гри, як результат омани" [Примітка 3]. Отже, умисне призупинення недовіри є необхідною умовою актуалізації вторинного світу. Без нього неможливе реальне, чи радше псевдо-реальне існування створеного світу в уяві кожного індивідуального читача. Толкієн, у згаданому есе "Стосовно Казок", також розглядає важливість призупинення недовіри для "перебування" у вторинному світі: "Оповідач виявляється успішним 'вторинним творцем' ['первинним творцем' за Толкієном є Бог. - ВБ]. Він створює вторинний світ, до якого ви можете подумки ввійти. Коли ви всередині, все, що постає перед вашою уявою є 'справжнім', оскільки відповідає законам того світу. І ви вірите цій 'справжності' під час перебування, так би мовити, всередині того світу. Як тільки з'являється недовіра, чари спадають; магія, чи радше мистецтво терпить поразку. Ви знову опиняєтесь у первинному світі, поглядаючи ззовні на маленький вторинний світ, з якого вас викинуто. Щоб лишатися у тому світі,... ви маєте призупинити (або цілком усунути) недовіру." [Примітка 4]

Варто згадати, що сам Толкієн дещо зневажливо ставився до терміну "умисне призупинення недовіри", і тлумачив його значною мірою як "більш чи менш умисні намагання віднайти хоч щось привабливе у мистецькому творі, який не є вдалим" [Примітка 5], тоді як "коли б він [твір] їм [читачам] справді подобався, їм не доводилося б призупиняти недовіру: вони б просто вірили." [Примітка 6] Таку читацьку віру у справжність вторинного світу Толкієн називає вторинною вірою. Однак, на наш погляд, вторинна віра за Толкієном і Колріджевське "умисне призупинення недовіри" насправді є дуже близькими поняттями. Толкієн дещо хибно вважає "умисне призупинення недовіри" надто вимушеним з боку читача станом, свого роду само-переконанням, необхідним лише тоді, коли вторинний світ твору виявляється непереконливим сам по собі. Однак, на прикладі "Балади про Старого Мореплавця" ми бачимо, що Весільному Гостеві не доводиться силувати себе, щоб повірити в оповідь Старого Мореплавця і пережити її як реальність. Оповідь є настільки переконливою, що захоплює Гостя, примушує його на деякий час забути про реальний, первинний світ, незважаючи навіть на весілля, де на Гостя чекають; оповідь зачаровує і вводить його до вторинного світу. Отже, "умисне призупинення недовіри" тут є радше неопиранням слухача перед силою оповіді Мореплавця. Таким чином, "перебування" у вторинному світі є результатом поєднання з одного боку - майстерності оповідача у створенні переконливого художнього світу, а з іншого - готовності слухача призупинити недовіру і деякий час сприймати той світ як реальний, себто - деякий час мати вторинну віру у його реальність.

Те саме можна сказати, напевне, про будь-який твір, де зображається окремий вторинний світ, у тому числі і про "Володаря Кілець". Толкієн тут виступає кимось на кшталт Старого Мореплавця, а читачі уподібнюються Весільному Гостеві. Реальність Серединної Землі в уяві кожного окремого читача актуалізується як комбінація а). письменницької майстерності Толкієна, від якої залежить, наскільки переконливо зображається вторинний світ; та б). вторинної віри самого читача, себто його готовності протягом деякого часу призупиняти недовіру й мати реальність Серединної Землі за справжню реальність.

Таким чином, важливою умовою існування Серединної Землі як реального у своїх межах світу є наявність у читача вторинної віри. Без неї реальність вторинного світу "ламається", а отже і сам вторинний світ втрачає сенс. Якщо розглянути "перебування" у Серединній Землі з точки зору теорії гри, розробленої визначним голландським дослідником Йоганом Гейзінгою, то вторинну віру можна тлумачити як правило гри - одну з неодмінних формальних ознак гри як такої. "Правила є дуже важливою частиною поняття гри. У всякої гри є свої правила. Вони визначають, що має силу всередині обмеженого грою тимчасового світочка. Правила гри беззастережно обов'язкові й не улягають ніякому сумнівові. ... Хай-но хтось порушить правила, як умить зруйнується весь ігровий світ. Гри не стане." [Примітка 7] Уявне перебування у Серединній Землі має також і інші формальні ознаки гри. "Підсумовуючи формальні ознаки гри," - пише Гейзінга, - "ми можемо назвати її вільною діяльністю, яка, бувши 'несерйозною', цілком свідомо стає поза 'звичайним життям', але водночас дуже, а то й повністю захоплює гравця. ... Вона відбувається у своїх власних часових та просторових межах відповідно до певних установлених правил, у певному порядку. Вона сприяє утворенню суспільних угрупувань, схильних оточувати себе таємницею і підкреслювати свою відмінність від звичайного світу." [Примітка 8]

Справді, тимчасове сприйняття Серединної Землі як реального світу цілком може вважатися "забавкою", порівняно із "серйозною" діяльністю; воно не є частиною повсякденного життя, стоїть поза ним; воно є вільною, не силуваною діяльністю, що захоплює гравця-читача, ба навіть - як ми показали вище - лише за умови захоплення читача і виникнення у нього вторинної віри таке сприйняття буде можливим і Серединна Земля як вторинний світ матиме сенс. Присутні тут і власні часові та просторові межі, себто - ігровий час та ігровий простір, котрі виокремлюються зі звичного плину часу та звичного простору [Примітка 9].

Ігровий час у нашому випадку дозволяє подвійне тлумачення: "ззовні", "з-поза гри", з точки зору первинного світу - це час читання роману "Володар Кілець"; "ізсередини", з точки зору вторинного світу - це внутрішній час Серединної Землі, який є відмінним від часу нашого первинного світу. Події, що про них ідеться у романі, відбуваються протягом 20 років (з 3001 по 3021 р. за хронологією Серединної Землі), з яких приблизно кілька місяців виділяються Толкієном для безпосередньої детальної оповіді, - вони й становлять ігровий час всередині гри, тотожній романному часові "Володаря Кілець".

Подібно до ігрового часу, подвійним є й ігровий простір: "ззовні" - це текстуальний простір "Володаря Кілець", що існує у сприйнятті його читачем; "ізсередини" - це власне Серединна Земля, відмінний від первинного світу псевдо-реальний простір, котрий протягом ігрового часу сприймається за допомогою вторинної віри як реальний у своїх межах.

Позірною є схожість деяких наших тлумачень (а саме - тексту як ігрового простору та часу читання як ігрового часу) на постструктуралістське бачення процесу читання взагалі як гри читача з текстом та гри "у текст" [Примітка 10]. Однак, по-перше, аналіз акту читання взагалі і елементів гри у ньому не входить у коло наших завдань. По-друге, якщо прийняти точку зору постструктуралістів і припустити, що будь-який текст відпочатку вже несе у собі підгрунтя для гри, - далі треба також визнати, що переважна більшість текстів є "вкоріненими" у первинному світі, тоді як специфікою "Володаря Кілець" є насамперед зображення у романі виразно відмінного вторинного світу. Саме ця специфіка роману і цікавить нас у першу чергу.

І, нарешті, говорячи про тенденцію ігор згуртовувати навколо себе людей за ознакою їх причетності до тієї чи іншої гри, доречно згадати "культ Толкієна" та породжені ним спілки "толкієністів", різноманітні рольові ігри "на тему" Серединної Землі і т. ін. Втім, аналіз подібних явищ перебуває скоріше у царині соціології, аніж літературознавства.

Розглянемо деякі з засобів, що їх використовує письменник, сприяючи дотриманню читачем ключового у нашому випадку правила гри - вторинної віри у справжність Серединної Землі. Для появи вторинної віри у читача необхідно, щоб реальність об'єкту його віри - створеного світу - була достатньо переконливою. Природно, що чим менше вторинний світ відрізняється від звичного нам первинного світу, тим менше зусиль має докласти читач для призупинення недовіри і появи вторинної віри у реальність створеного світу. Як пише Толкієн: "Практика показує, що 'внутрішньої впорядкованості реальності' досягти тим важче, чим більш образи та облаштування [вторинного світу] ... є несхожими на наявне облаштування первинного світу." [Примітка 11]

Порівнюючи вторинний світ роману з нашим світом, ми можемо помітити, що, хоча Серединна Земля виразно відрізняється від первинного світу, її відмінність полягає лише у деяких аспектах світобудови, як то: інші просторово-часові координати, інша історія, інші типи істот, що населяють Серединну Землю разом з людьми, а також наявність у світі "Володаря Кілець" магії та безмертя. Несхожість двох світів є скоріше відмінністю "за формою", аніж "за суттю". Інакше кажучи, вторинний світ утворено загалом з того ж "матеріалу", що і первинний світ. Британський дослідник Едмунд Літл цілком слушно пише, що подібність дуже багатьох рис Серединної Землі до первинного світу "викликає відчуття знайомості, на тлі якого легше надихається вторинна віра у щось незнайоме. Навіть істоти, які населяють Серединну Землю, попри свої екзотичні риси, є лише варіаціями людини. Їхні тіла, дарма що інколи завеликі, замалі або викривлені, загалом нагадують людське тіло, і, що важливіше, вони наділені людською психологією. Серединна Земля є дивною, але у жодному разі не незнайомо-дивною". [Примітка 12]

Отже, переконливість вторинного світу "Володаря Кілець" обумовлюється, зокрема, його загальною подібністю до первинного світу, а отже і певною звичністю багатьох його рис.

Ще однією цікавою особливістю зображення Серединної Землі є те, що часто-густо у романі описи краєвидів чи то персонажів позбавлені конкретних деталей. Літературознавець К.Н. Менлов називає такий прийом "розмитістю" [Примітка 13]. Узагальненість описів запрошує читача до певної спів-участі з письменником у творінні Серединної Землі - об'єкта вторинної віри читача. За відсутності конкретизованих описів, кожен окремий читач може наділяти у своїй уяві предмет опису найбільш доречними, на його думку, деталями. Дрібні деталі Серединного Світу персоналізуються, так би мовити, на смак окремого читача. В результаті кожен читач уявляє собі свою, багато в чому унікальну картину Серединної Землі, що робить її більш звичною і полегшує дотримання читачем ключового правила гри, а саме - вторинної віри у реальність світу "Володаря Кілець".

Таким чином, можна зробити висновок, що Серединна Земля є ігровим феноменом. Її реальність як вторинного світу актуалізується в процесі своєрідної гри у Серединну Землю, що відбувається під час читання роману "Володар Кілець". Співвідношення між Серединною Землею та первинним світом подібне до співвідношення між грою як самозавершеним феноменом та звичним плином життя.

---

Примітки автора

Примітка 1. Tolkien J.R.R. On Fairy Stories // The Monsters and the Critics and Other Essays. - HarperCollinsPublishers, London 1992;

Примітка 2. Coleridge S.T. Biographia Literaria (1817), ed. Shawcross J. - Oxford University Press, London 1907. - Vol. II - Ch.14;

Примітка 3. Koelb C. The Incredulous Reader. Literature and Function of Disbelief. - Cornell University Press 1984. - РР. 16-17;

Примітка 4. Tolkien J.R.R. On Fairy Stories // The Monsters and the Critics and Other Essays. - HarperCollinsPublishers, London 1992. - Р. 132;

Примітка 5. Ibid;

Примітка 6. Ibid;

Примітка 7. Гейзінга Й. Homo Ludens. - Видавництво "Основи", Київ 1994. - Стор. 18;

Примітка 8. Ibid - Стор. 20;

Примітка 9. Див. Ibid - Стор. 16-17;

Примітка 10. Див., напр., Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст., за ред. Марії Зубрицької. - Видавництво "Літопис", Львів 1996. - Стор. 383; 11 Tolkien

Примітка 11. J.R.R. On Fairy Stories // The Monsters and the Critics and Other Essays. - HarperCollinsPublishers, London 1992. - Р. 140;

Примітка 12. Little E. The Fantastic. Studies in J.R.R. Tolkien, Lewis Carroll, Mervyn Peake, Nikolay Gogol and Kenneth Graham. - Avebury 1984. - P. 38;

Примітка 13. Manlove C.N. Modern Fantasy. Five Studies. - Cambridge University Press 1975. - PP. 193-194.