Stolica.ruРеклама

Na pervuyu stranicu
Arhivy Minas-TiritaArhivy Minas-Tirita
  Annotirovanniy spisok razdelov sayta

В. В. Бойн╕цький

"Володар К╕лець" Дж. Р. Р. Толк╕╓на:
Сп╕вв╕дношення окремост╕ Серединно╖ Земл╕ та ╖╖ под╕бност╕ до реального св╕ту

Д╕я роману Дж.Р.Р. Толк╕╓на "Володар К╕лець" в╕дбува╓ться у Серединн╕й Земл╕. Це створена письменником свого роду "д╕юча модель" окремого св╕ту, найголовн╕шими ознаками яко╖ ╓ автентичн╕сть у сво╖х межах та в╕дм╕нн╕сть в╕д емп╕рично в╕домо╖ нам реальност╕. Дал╕ ми називатимемо, як запропонував Толк╕╓н у сво╓му есе "Стосовно Казок" [Tolkien 1997], первинним св╕том - реальн╕сть навколо нас, а, в╕дпов╕дно, вторинним - окремий, створений художн╕ми засобами, св╕т.

Незважаючи на поз╕рну в╕докремлен╕сть вторинного св╕ту "Володаря К╕лець", Серединну Землю навряд чи можна вважати св╕том, створеним наново, ╕ достеменно в╕дм╕нним в╕д знайомо╖ нам реальност╕. Серединна Земля ╓ радше "модиф╕кованим" вар╕антом первинного св╕ту.

Змальовуючи окремий св╕т "Володаря К╕лець", Толк╕╓н ретельно виважу╓ ступ╕нь його окремост╕, внасл╕док чого, як пише британський досл╕дник Едмунд Л╕тл, "Серединна Земля ╓ дивною, але у жодному раз╕ не незнайомо-дивною" [Little 1984, р. 38]. В╕дм╕нн╕сть вторинного св╕ту "Володаря К╕лець" поляга╓ лише у деяких галузях, а саме - у хронолог╕╖ та ╕стор╕╖ Серединно╖ Земл╕, ╖╖ топограф╕╖ та топон╕м╕ц╕, у типах ╕стот, що населяють св╕т "Володаря К╕лець", та у чинност╕ ф╕зичних закон╕в, не властивих первинному св╕тов╕ (насамперед, це наявн╕сть маг╕╖ та безсмертя, яким волод╕ють деяк╕ типи ╕стот).

Анал╕зуючи ц╕ головн╕ в╕дм╕нн╕ аспекти Серединно╖ Земл╕, можна в╕дзначити, що, дистанц╕юючи вторинний св╕т роману в╕д нашого первинного св╕ту, вони водночас лишають за Серединною Землею значну м╕ру звичност╕ й уп╕знаваност╕. Хронолог╕я Серединно╖ Земл╕, ╕, зокрема, "хронолог╕я Ширу", що ╖╖ покладено в основу опов╕д╕, р╕зняться в╕д знайомо╖ нам хронолог╕╖ точкою в╕дл╕ку. Позатим же, вим╕р часу ╓ под╕бним до нашого - в роман╕ використовуються звичн╕ читачев╕ назви п╕р року, м╕сяц╕в, звична к╕льк╕сть тижн╕в у м╕сяц╕, годин у доб╕, тощо.

Попри в╕дм╕нн╕сть у топограф╕╖ (розташуванн╕) та топон╕м╕ц╕ (назвах), географ╕чн╕ атрибути Серединно╖ Земл╕ - гори, л╕си, моря, р╕чки, ╕ т. ╕н. - ╓ под╕бними до тих, що ╖х ма╓мо у первинному св╕т╕.

Безсмертя у Серединн╕й Земл╕ ╓ "расовою ознакою" ельф╕в. Серед головних д╕ючих ос╕б трилог╕╖ безсмертними також можна вважати ╫ендальфа, Саурона та наз╜ул╕в. Розглянемо особливост╕ зображення безсмертя у роман╕. По-перше, сам феномен безсмертя майже н╕коли не ╓ предметом опов╕д╕ у "Володар╕ К╕лець": безсмертя не ставиться в центр читацько╖ уваги, ба нав╕ть слово "безсмертний" практично не вжива╓ться в текст╕ твору. Лише подеколи на безсмертя деяких персонаж╕в непрямо вказу╓ться через наголошення на смертност╕ ╕нших - наприклад, коли на тл╕ розмови про ельф╕в не-ельфи зб╕рно називаються "смертними" (mortals): "... горе сп╕тка╓ смертного, що з власно╖ вол╕ шукатиме зустр╕ч╕ з╕ Старшим Народом [ельфами]" [Tolkien 1992, p. 706]; "Нам нелегко визначити р╕зницю м╕ж двома смертними",- сказав ельф" [Tolkien 1992, p. 253]; тощо.

По-друге, хоча безсмертна ╕стота в Серединн╕й Земл╕ не вмира╓ в╕д в╕ку, вона може загинути в битв╕. Так, наприклад, загинув могутн╕й ельф ╫╕ль-╜алад ╕ з ним багато ╕нших ельф╕в [Tolkien 1992, рр. 260-261], так само в битв╕ загинув ватажок наз╜ул╕в [Tolkien 1992, р. 875]. Отже, безсмертя у "Володар╕ К╕лець" не ╓ абсолютним; життя безсмертно╖ ╕стоти може бути перерване практично в будь-який час.

По-трет╓, кр╕м того, що безсмертя в роман╕ не ╓ предметом опов╕д╕, воно також у жодному випадку не ╓ мотивом опов╕д╕: д╕я трилог╕╖ н╕коли не спрямову╓ться на те, щоб в╕днайти спос╕б запод╕яти смерть безсмертн╕й ╕стот╕ (як, наприклад, у рос╕йських казках про Кащея Бессмертного). Загалом, як бачимо, безсмертя як таке не ╓ надто важливим елементом Серединно╖ Земл╕. Толк╕╓н використову╓ феномен безсмертя здеб╕льшого в певн╕й додатков╕й та допом╕жн╕й рол╕, п╕дкреслюючи за його допомогою т╕ чи т╕ аспекти св╕тобудови Серединно╖ Земл╕, та посилюючи символ╕чне навантаження деяких образ╕в роману.

Наприклад, псевдо-╕стор╕я давн╕х давен Серединно╖ Земл╕ ╓ б╕льш переконливою, коли про не╖ опов╕дають (подеколи досить детально) ельфи, як╕ завдяки безсмертю ╓ "живими св╕дками" та учасниками згадуваних ╕сторичних под╕й [напр., Tolkien 1992, розд╕л "Рада Ельронда", рр. 256-288]. Безсмертя ╫ендальфа дода╓ ваги його досв╕дов╕, мудрост╕ та знанням. Кр╕м того, повернення ╫ендальфа до життя п╕сля двобою з балро╜ом ("Темрява взяла мене, я випав за меж╕ думки й часу, ╕ довго блукав дорогами, про як╕ не хочу розпов╕дати. Оголеним мене було послано назад - на короткий час, доки не сповнено мою справу" [Tolkien 1992, р. 524]), його перемога над смертю ╓, напевне, алюз╕╓ю до християнсько╖ опов╕д╕ про Воскрес╕ння, що привносить до "Володаря К╕лець", зокрема - до образу ╫ендальфа, християнськ╕ мотиви. Безсмертя Саурона - вт╕лення Зла - вочевидь, символ╕зу╓ могутн╕сть Зла та його здатн╕сть повсякчас в╕дроджуватись, щоразу по тому, як його подолали. Безсмертя Наз╜ул╕в, отримане завдяки К╕льцям Влади, п╕дкреслю╓ могутн╕сть цих К╕лець, а отже - опосередковано - ╕ силу та могутн╕сть найголовн╕шого з них: К╕льця, що його ма╓ знищити Фродо.

Отже, безсмертя загалом використову╓ться автором у певн╕й допом╕жн╕й рол╕, ╕ тому не ╓ дом╕нуючою в╕дм╕нною рисою вторинного св╕ту "Володаря К╕лець". Под╕бним чином ╕ така засадниче в╕дм╕нна риса Серединно╖ Земл╕, як наявн╕сть у н╕й маг╕╖, не вжива╓ться автором надм╕ру. Важлива роль маг╕╖ у роман╕ загалом ур╕вноважу╓ться не менш (а, можливо, й б╕льш) важливою роллю не-маг╕чно╖ людсько╖ звитяги. Саме на звитягу, а не на маг╕чн╕ зд╕бност╕, покладаються, наприклад, учасники Ради Ельронда, коли в╕дряджають у безнад╕йно небезпечну подорож Товариство К╕льця. До Товариства входять представники ус╕х "В╕льних Народ╕в" Серединно╖ Земл╕: ельф, гном, люди та гоб╕ти, а також чар╕вник ╫ендальф. Однак, К╕льце Влади доручають гоб╕тов╕, чим п╕дкреслю╓ться зверхн╕сть сили духу над маг╕чними навичками, чи, далеб╕, над грубою ф╕зичною силою, - оск╕льки гоб╕ти, що ╖х ╕нш╕ народи звуть "невеличками" (halflings), аж н╕як не ╓ кремезними вояками чи могутн╕ми магами. Саме на звитягу, а не на маг╕ю, покладаються, наприклад, захисники м╕ста-фортец╕ М╕нас Т╕р╕т, боронячи його в╕д ворожо╖ навали [Tolkien 1992, розд╕ли "Облога ╫ондору" рр. 837-861, "Битва на Пеленнорському Пол╕" рр. 872-883], або йдучи походом на осередок Зла - Мордор [Tolkien 1992, розд╕л "Чорну Браму в╕дчинено", р. 917-927], хоча в обох випадках у ╖х лавах - могутн╕й чар╕вник ╫ендальф, а серед супротивник╕в - чар╕вники наз╜ули. Отже, такий в╕докремлюючий аспект Серединно╖ Земл╕, як наявн╕сть ╕ значущ╕сть у н╕й маг╕╖, дещо притлумлю╓ться неабиякою значущ╕стю у роман╕ також ╕ людсько╖ звитяги.

Нарешт╕, стосовно ще одн╕╓╖ в╕дм╕нно╖ риси Серединно╖ Земл╕ - р╕зних тип╕в розумних ╕стот, котр╕ д╕ють у роман╕, можна погодитися з Едмундом Л╕тлом, котрий зауважив, що "╕стоти, як╕ населяють Серединну Землю, попри сво╖ екзотичн╕ риси, ╓ лише вар╕ац╕ями людини. ╥хн╕ т╕ла, - дарма, що ╕нколи завелик╕, замал╕ або викривлен╕, - загалом нагадують людське т╕ло, ╕, що важлив╕ше, вони над╕лен╕ людською психолог╕╓ю" [Little 1984, р.38]. Як бачимо, Толк╕╓н збер╕га╓ певний баланс м╕ж окрем╕стю Серединно╖ Земл╕ у певних аспектах св╕тоустрою, та ╖╖ загальною под╕бн╕стю до знайомого нам первинного св╕ту.

Про св╕доме оп╕кування письменника балансом м╕ж в╕докремлен╕стю та вп╕знаван╕стю Серединно╖ Земл╕ св╕дчать також еп╕зоди, в яких опов╕дач непом╕тно заохочу╓ читача сприймати св╕т "Володаря К╕лець" чимось на кшталт сиво╖ давнини первинного св╕ту. "Т╕ дн╕, - дн╕ Третьо╖ Доби Серединно╖ Земл╕, давно минули, ╕ обриси ус╕х земель в╕дтод╕ зм╕нилися" [Tolkien 1992, р. 14] - отже, в╕дм╕нну топограф╕ю вторинного св╕ту читач може спробувати пояснити ╕ншою формою материк╕в, мор╕в, ╕ т. ╕н., що були у первинному св╕т╕ у дуже далекому минулому. Гоб╕т╕в ми не зустр╕ча╓мо у повсякденн╕, скаж╕мо, тому, що "цього люду ран╕ше було значно б╕льше, н╕ж зараз" [Tolkien 1992, р. 13]; до того ж, "нав╕ть у давнину вони, за звичай, не любили трапляти на оч╕ 'Здорованям', як вони нас називають, ╕ нараз╕ вони полохаються нас, тож заскочити ╖х дуже важко" [Tolkien 1992, р. 13], особливо зважаючи на "в╕дпочатку притаманний ╖м хист прудко й нечутно зникати, коли зачують нев╕ддал╕к тупот╕ння б╕льших людей, котрих вол╕ють уникати" [Tolkien 1992, р. 13]. Щодо в╕дсутност╕ у первинному св╕т╕ ╕нших розумних ╕стот - персонаж╕в "Володаря К╕лець", то тут уяв╕ читача пропону╓ться неодноразово виголошене напередк╕нець роману "пояснення", зг╕дно якого ╖х час минув разом ╕з Третьою Добою Серединно╖ Земл╕ [Tolkien 1992, рр. 1007, 1017, 1066-1069]. З настанням Четверто╖ Доби наста╓ час володарювання Людей ╕ "занепаду ╕нших 'рас, що мають мову' " [Tolkien 1992, р. 1119].

Звичайно, не можна загалом стверджувати фактичне ототожнення св╕ту "Володаря К╕лець" ╕з далеким минулим первинного св╕ту. Мова йде радше про натяки, що за ╖х допомогою уява читача "п╕дштовху╓ться" у певному напрямку. Автор послугову╓ться такими натяками на непевний, непоз╕рний, проте деякою м╕рою можливий г╕потетичний зв'язок м╕ж Серединною Землею та минулим первинного св╕ту задля п╕дтримки вже згадувано╖ р╕вноваги м╕ж окрем╕стю та вп╕знаван╕стю вторинного св╕ту.

Змалювання вторинного св╕ту, котрий ╓ водночас в╕дм╕нним ╕ под╕бним до звично╖ реальност╕, можна тлумачити як сво╓р╕дне використання прийому осторонення (остранение, за В.Б. Шкловським). На в╕дм╕ну в╕д традиц╕йного використання осторонення - коли створю╓ться дистанц╕я м╕ж звичайним, автоматичним сприйняттям певного об'╓кта та в╕дчужено-остороненим поглядом на нього, - у "Володар╕ К╕лець" дистанц╕я м╕ж звичним та незвичним кутами зору подовжу╓ться аж до подво╓ння об'╓кта споглядання на, в╕дпов╕дно, знайомий первинний св╕т та в╕дм╕нний вторинний св╕т. При цьому збер╕га╓ться властива прийому осторонення мета - створення виважено в╕дм╕нного св╕ту ╓ засобом показати п╕д незвичним кутом реальний св╕т.

В есе "Стосовно Казок" ми ма╓мо опис под╕бного сво╓р╕дного осторонення, що його Толк╕╓н виводить як окрему важливу функц╕ю казково╖ опов╕д╕: в╕дродження, або ж оновлення (recovery).

Толк╕╓н ужива╓ поняття в╕дродження у сенс╕ "повернення проз╕рного погляду. ... Ми ма╓мо, у будь-якому раз╕, протерти в╕кна; щоб побачити ч╕тк╕ обриси речей, вив╕льнивши ╖х од с╕ро╖ мряки банальност╕ й звичност╕, в╕д жаги привласнити ╖х. ... В╕дчуття банальност╕ ╓, насправд╕, в╕дплатою за привласнення: реч╕, що видаються банальними, або (у поганому сенс╕ слова) звичними - це реч╕, що ми ╖х привласнили, чи то юридично, чи то психолог╕чно.

Ми вважа╓мо, що зна╓мо ╖х. Вони стали чимось на кшталт речей, що колись вабили нас сво╖м блиском, або кольором, або формою, ╕ ми привласнили ╖х, а по тому зачинили ╖х у сво╖й скрин╕, заволод╕ли ними, а заволод╕вши, вже ними не милу╓мось" [Tolkien 1997, р. 146]. Mp>Традиц╕йний ужиток прийому осторонення для Толк╕╓на символ╕зу╓ слово Янрявак (Mooreeffoc). "Це слово Кав'ярня (Coffee-room), написане на скляних дверях ╕ прочитане зсередини прим╕щення; так його прочитав Д╕ккенс одного похмурого лондонського дня. Цим словом користався Честертон, показуючи, якими дивними можуть стати звичайн╕, банальн╕ реч╕, якщо на них раптом поглянути п╕д незвичним кутом" [Tolkien 1997, р. 146]. Однак, на думку Толк╕╓на, д╕я такого традиц╕йного осторонення повсякденних речей ╓ дещо обмеженою, под╕бною до "телескопа, сфокусованого в одн╕й точц╕" [Tolkien 1997, р. 147]. Б╕льш разючого, а отже - д╕╓вого, осторонення може досягти "казкова творч╕сть, оск╕льки вона загалом оп╕ку╓ться дещо ╕ншою [н╕ж 'тут ╕ тепер'] сферою - вона створю╓ щось нове. Вона може прочинити вашу скриню й в╕дпустити на волю, мов пташок ╕з кл╕тки, вс╕ зачинен╕ у н╕й реч╕." [Tolkien 1997, р. 147]

Вр╕вноважен╕сть м╕ж в╕докремлюючими рисами Серединно╖ Земл╕ та ╖╖ загальною под╕бн╕стю до в╕домого нам св╕ту слугу╓ не лише для створення ефекту осторонення. Завдяки дотриманому в ньому балансу м╕ж в╕дм╕нн╕стю та знайом╕стю, вторинний св╕т набува╓ важливого дидактичного потенц╕алу. З одного боку, поз╕рна окрем╕сть св╕ту "Володаря К╕лець" в╕д нашого св╕ту змушу╓ читача, сприймаючи вторинний св╕т, не надто покладатися на устален╕ св╕тоглядн╕ та повед╕нков╕ норми, вироблен╕ у первинному св╕т╕. Таким чином, читач в╕дпочатку ╓ б╕льш дов╕рливим та в╕дкритим до не-скептичного сприйняття запропонованих автором нових, можливо - дещо незвичних, ба нав╕ть не дуже в╕рог╕дних у первинному св╕т╕, св╕тоглядних норм та стандарт╕в повед╕нки. З ╕ншого боку, у раз╕, якщо читач под╕ля╓ продемонстрований у "Володар╕ К╕лець" морально-етичний комплекс, в╕н ц╕лком може адаптувати норми вторинного св╕ту до свого повсякдення у первинному св╕т╕, адже - як ми показали вище - два св╕ти ╓ навза╓м довол╕ под╕бними.

╤ншими словами, позираючи на вторинний св╕т, читач не може бути певним у придатност╕ свого житт╓вого досв╕ду, набутого у первинному св╕т╕, оск╕льки тут в╕н ма╓ перед собою св╕т, в╕дм╕нний в╕д звично╖ реальност╕. П╕дступаючи до вторинного св╕ту, читач ма╓ дов╕ряти тому, що в╕н бачить, нав╕ть якщо це не узгоджу╓ться з╕ звичними нормами - адже звичн╕ норми не мають чинност╕ в незвичайному, окремому св╕т╕. Однак, певний "досв╕д", отриманий у вторинному св╕т╕, може, в принцип╕, стати у пригод╕ в первинному св╕т╕, оск╕льки останн╕й не ╓ аж надто в╕дм╕нним в╕д Серединно╖ Земл╕.

Л╕тература

  1. Tolkien J.R.R. On Fairy Stories // The Monsters and the Critics and Other Essays. - London: HarperCollinsPublishers, 1997.

  2. Little E. The Fantastic. Studies in J.R.R. Tolkien, Lewis Carroll, Mervyn Peake, Nikolay Gogol and Kenneth Graham. - Avebury, 1984.

  3. Tolkien J.R.R. The Lord of the Rings. - London: Grafton, 1992.

 


Новости | Кабинет | Каминный зал | Эсгарот | Палантир | Онтомолвище | Архивы | Пончик | Подшивка | Форум | Гостевая книга | Карта сайта | Кто есть кто | Поиск | Одинокая Башня | Кольцо | In Memoriam



Na pervuyu stranicy Отзывы Архивов


Хранители Архивов