В. В. Бойніцький

"Володар Кілець" Дж. Р. Р. Толкієна:
Співвідношення окремості Серединної Землі та її подібності до реального світу

Дія роману Дж.Р.Р. Толкієна "Володар Кілець" відбувається у Серединній Землі. Це створена письменником свого роду "діюча модель" окремого світу, найголовнішими ознаками якої є автентичність у своїх межах та відмінність від емпірично відомої нам реальності. Далі ми називатимемо, як запропонував Толкієн у своєму есе "Стосовно Казок" [Tolkien 1997], первинним світом - реальність навколо нас, а, відповідно, вторинним - окремий, створений художніми засобами, світ.

Незважаючи на позірну відокремленість вторинного світу "Володаря Кілець", Серединну Землю навряд чи можна вважати світом, створеним наново, і достеменно відмінним від знайомої нам реальності. Серединна Земля є радше "модифікованим" варіантом первинного світу.

Змальовуючи окремий світ "Володаря Кілець", Толкієн ретельно виважує ступінь його окремості, внаслідок чого, як пише британський дослідник Едмунд Літл, "Серединна Земля є дивною, але у жодному разі не незнайомо-дивною" [Little 1984, р. 38]. Відмінність вторинного світу "Володаря Кілець" полягає лише у деяких галузях, а саме - у хронології та історії Серединної Землі, її топографії та топоніміці, у типах істот, що населяють світ "Володаря Кілець", та у чинності фізичних законів, не властивих первинному світові (насамперед, це наявність магії та безсмертя, яким володіють деякі типи істот).

Аналізуючи ці головні відмінні аспекти Серединної Землі, можна відзначити, що, дистанціюючи вторинний світ роману від нашого первинного світу, вони водночас лишають за Серединною Землею значну міру звичності й упізнаваності. Хронологія Серединної Землі, і, зокрема, "хронологія Ширу", що її покладено в основу оповіді, різняться від знайомої нам хронології точкою відліку. Позатим же, вимір часу є подібним до нашого - в романі використовуються звичні читачеві назви пір року, місяців, звична кількість тижнів у місяці, годин у добі, тощо.

Попри відмінність у топографії (розташуванні) та топоніміці (назвах), географічні атрибути Серединної Землі - гори, ліси, моря, річки, і т. ін. - є подібними до тих, що їх маємо у первинному світі.

Безсмертя у Серединній Землі є "расовою ознакою" ельфів. Серед головних діючих осіб трилогії безсмертними також можна вважати Ґендальфа, Саурона та назґулів. Розглянемо особливості зображення безсмертя у романі. По-перше, сам феномен безсмертя майже ніколи не є предметом оповіді у "Володарі Кілець": безсмертя не ставиться в центр читацької уваги, ба навіть слово "безсмертний" практично не вживається в тексті твору. Лише подеколи на безсмертя деяких персонажів непрямо вказується через наголошення на смертності інших - наприклад, коли на тлі розмови про ельфів не-ельфи збірно називаються "смертними" (mortals): "... горе спіткає смертного, що з власної волі шукатиме зустрічі зі Старшим Народом [ельфами]" [Tolkien 1992, p. 706]; "Нам нелегко визначити різницю між двома смертними",- сказав ельф" [Tolkien 1992, p. 253]; тощо.

По-друге, хоча безсмертна істота в Серединній Землі не вмирає від віку, вона може загинути в битві. Так, наприклад, загинув могутній ельф Ґіль-ґалад і з ним багато інших ельфів [Tolkien 1992, рр. 260-261], так само в битві загинув ватажок назґулів [Tolkien 1992, р. 875]. Отже, безсмертя у "Володарі Кілець" не є абсолютним; життя безсмертної істоти може бути перерване практично в будь-який час.

По-третє, крім того, що безсмертя в романі не є предметом оповіді, воно також у жодному випадку не є мотивом оповіді: дія трилогії ніколи не спрямовується на те, щоб віднайти спосіб заподіяти смерть безсмертній істоті (як, наприклад, у російських казках про Кащея Бессмертного). Загалом, як бачимо, безсмертя як таке не є надто важливим елементом Серединної Землі. Толкієн використовує феномен безсмертя здебільшого в певній додатковій та допоміжній ролі, підкреслюючи за його допомогою ті чи ті аспекти світобудови Серединної Землі, та посилюючи символічне навантаження деяких образів роману.

Наприклад, псевдо-історія давніх давен Серединної Землі є більш переконливою, коли про неї оповідають (подеколи досить детально) ельфи, які завдяки безсмертю є "живими свідками" та учасниками згадуваних історичних подій [напр., Tolkien 1992, розділ "Рада Ельронда", рр. 256-288]. Безсмертя Ґендальфа додає ваги його досвідові, мудрості та знанням. Крім того, повернення Ґендальфа до життя після двобою з балроґом ("Темрява взяла мене, я випав за межі думки й часу, і довго блукав дорогами, про які не хочу розповідати. Оголеним мене було послано назад - на короткий час, доки не сповнено мою справу" [Tolkien 1992, р. 524]), його перемога над смертю є, напевне, алюзією до християнської оповіді про Воскресіння, що привносить до "Володаря Кілець", зокрема - до образу Ґендальфа, християнські мотиви. Безсмертя Саурона - втілення Зла - вочевидь, символізує могутність Зла та його здатність повсякчас відроджуватись, щоразу по тому, як його подолали. Безсмертя Назґулів, отримане завдяки Кільцям Влади, підкреслює могутність цих Кілець, а отже - опосередковано - і силу та могутність найголовнішого з них: Кільця, що його має знищити Фродо.

Отже, безсмертя загалом використовується автором у певній допоміжній ролі, і тому не є домінуючою відмінною рисою вторинного світу "Володаря Кілець". Подібним чином і така засадниче відмінна риса Серединної Землі, як наявність у ній магії, не вживається автором надміру. Важлива роль магії у романі загалом урівноважується не менш (а, можливо, й більш) важливою роллю не-магічної людської звитяги. Саме на звитягу, а не на магічні здібності, покладаються, наприклад, учасники Ради Ельронда, коли відряджають у безнадійно небезпечну подорож Товариство Кільця. До Товариства входять представники усіх "Вільних Народів" Серединної Землі: ельф, гном, люди та гобіти, а також чарівник Ґендальф. Однак, Кільце Влади доручають гобітові, чим підкреслюється зверхність сили духу над магічними навичками, чи, далебі, над грубою фізичною силою, - оскільки гобіти, що їх інші народи звуть "невеличками" (halflings), аж ніяк не є кремезними вояками чи могутніми магами. Саме на звитягу, а не на магію, покладаються, наприклад, захисники міста-фортеці Мінас Тіріт, боронячи його від ворожої навали [Tolkien 1992, розділи "Облога Ґондору" рр. 837-861, "Битва на Пеленнорському Полі" рр. 872-883], або йдучи походом на осередок Зла - Мордор [Tolkien 1992, розділ "Чорну Браму відчинено", р. 917-927], хоча в обох випадках у їх лавах - могутній чарівник Ґендальф, а серед супротивників - чарівники назґули. Отже, такий відокремлюючий аспект Серединної Землі, як наявність і значущість у ній магії, дещо притлумлюється неабиякою значущістю у романі також і людської звитяги.

Нарешті, стосовно ще однієї відмінної риси Серединної Землі - різних типів розумних істот, котрі діють у романі, можна погодитися з Едмундом Літлом, котрий зауважив, що "істоти, які населяють Серединну Землю, попри свої екзотичні риси, є лише варіаціями людини. Їхні тіла, - дарма, що інколи завеликі, замалі або викривлені, - загалом нагадують людське тіло, і, що важливіше, вони наділені людською психологією" [Little 1984, р.38]. Як бачимо, Толкієн зберігає певний баланс між окремістю Серединної Землі у певних аспектах світоустрою, та її загальною подібністю до знайомого нам первинного світу.

Про свідоме опікування письменника балансом між відокремленістю та впізнаваністю Серединної Землі свідчать також епізоди, в яких оповідач непомітно заохочує читача сприймати світ "Володаря Кілець" чимось на кшталт сивої давнини первинного світу. "Ті дні, - дні Третьої Доби Серединної Землі, давно минули, і обриси усіх земель відтоді змінилися" [Tolkien 1992, р. 14] - отже, відмінну топографію вторинного світу читач може спробувати пояснити іншою формою материків, морів, і т. ін., що були у первинному світі у дуже далекому минулому. Гобітів ми не зустрічаємо у повсякденні, скажімо, тому, що "цього люду раніше було значно більше, ніж зараз" [Tolkien 1992, р. 13]; до того ж, "навіть у давнину вони, за звичай, не любили трапляти на очі 'Здорованям', як вони нас називають, і наразі вони полохаються нас, тож заскочити їх дуже важко" [Tolkien 1992, р. 13], особливо зважаючи на "відпочатку притаманний їм хист прудко й нечутно зникати, коли зачують невіддалік тупотіння більших людей, котрих воліють уникати" [Tolkien 1992, р. 13]. Щодо відсутності у первинному світі інших розумних істот - персонажів "Володаря Кілець", то тут уяві читача пропонується неодноразово виголошене напередкінець роману "пояснення", згідно якого їх час минув разом із Третьою Добою Серединної Землі [Tolkien 1992, рр. 1007, 1017, 1066-1069]. З настанням Четвертої Доби настає час володарювання Людей і "занепаду інших 'рас, що мають мову' " [Tolkien 1992, р. 1119].

Звичайно, не можна загалом стверджувати фактичне ототожнення світу "Володаря Кілець" із далеким минулим первинного світу. Мова йде радше про натяки, що за їх допомогою уява читача "підштовхується" у певному напрямку. Автор послуговується такими натяками на непевний, непозірний, проте деякою мірою можливий гіпотетичний зв'язок між Серединною Землею та минулим первинного світу задля підтримки вже згадуваної рівноваги між окремістю та впізнаваністю вторинного світу.

Змалювання вторинного світу, котрий є водночас відмінним і подібним до звичної реальності, можна тлумачити як своєрідне використання прийому осторонення (остранение, за В.Б. Шкловським). На відміну від традиційного використання осторонення - коли створюється дистанція між звичайним, автоматичним сприйняттям певного об'єкта та відчужено-остороненим поглядом на нього, - у "Володарі Кілець" дистанція між звичним та незвичним кутами зору подовжується аж до подвоєння об'єкта споглядання на, відповідно, знайомий первинний світ та відмінний вторинний світ. При цьому зберігається властива прийому осторонення мета - створення виважено відмінного світу є засобом показати під незвичним кутом реальний світ.

В есе "Стосовно Казок" ми маємо опис подібного своєрідного осторонення, що його Толкієн виводить як окрему важливу функцію казкової оповіді: відродження, або ж оновлення (recovery).

Толкієн уживає поняття відродження у сенсі "повернення прозірного погляду. ... Ми маємо, у будь-якому разі, протерти вікна; щоб побачити чіткі обриси речей, вивільнивши їх од сірої мряки банальності й звичності, від жаги привласнити їх. ... Відчуття банальності є, насправді, відплатою за привласнення: речі, що видаються банальними, або (у поганому сенсі слова) звичними - це речі, що ми їх привласнили, чи то юридично, чи то психологічно.

Ми вважаємо, що знаємо їх. Вони стали чимось на кшталт речей, що колись вабили нас своїм блиском, або кольором, або формою, і ми привласнили їх, а по тому зачинили їх у своїй скрині, заволоділи ними, а заволодівши, вже ними не милуємось" [Tolkien 1997, р. 146]. Mp>Традиційний ужиток прийому осторонення для Толкієна символізує слово Янрявак (Mooreeffoc). "Це слово Кав'ярня (Coffee-room), написане на скляних дверях і прочитане зсередини приміщення; так його прочитав Діккенс одного похмурого лондонського дня. Цим словом користався Честертон, показуючи, якими дивними можуть стати звичайні, банальні речі, якщо на них раптом поглянути під незвичним кутом" [Tolkien 1997, р. 146]. Однак, на думку Толкієна, дія такого традиційного осторонення повсякденних речей є дещо обмеженою, подібною до "телескопа, сфокусованого в одній точці" [Tolkien 1997, р. 147]. Більш разючого, а отже - дієвого, осторонення може досягти "казкова творчість, оскільки вона загалом опікується дещо іншою [ніж 'тут і тепер'] сферою - вона створює щось нове. Вона може прочинити вашу скриню й відпустити на волю, мов пташок із клітки, всі зачинені у ній речі." [Tolkien 1997, р. 147]

Врівноваженість між відокремлюючими рисами Серединної Землі та її загальною подібністю до відомого нам світу слугує не лише для створення ефекту осторонення. Завдяки дотриманому в ньому балансу між відмінністю та знайомістю, вторинний світ набуває важливого дидактичного потенціалу. З одного боку, позірна окремість світу "Володаря Кілець" від нашого світу змушує читача, сприймаючи вторинний світ, не надто покладатися на усталені світоглядні та поведінкові норми, вироблені у первинному світі. Таким чином, читач відпочатку є більш довірливим та відкритим до не-скептичного сприйняття запропонованих автором нових, можливо - дещо незвичних, ба навіть не дуже вірогідних у первинному світі, світоглядних норм та стандартів поведінки. З іншого боку, у разі, якщо читач поділяє продемонстрований у "Володарі Кілець" морально-етичний комплекс, він цілком може адаптувати норми вторинного світу до свого повсякдення у первинному світі, адже - як ми показали вище - два світи є навзаєм доволі подібними.

Іншими словами, позираючи на вторинний світ, читач не може бути певним у придатності свого життєвого досвіду, набутого у первинному світі, оскільки тут він має перед собою світ, відмінний від звичної реальності. Підступаючи до вторинного світу, читач має довіряти тому, що він бачить, навіть якщо це не узгоджується зі звичними нормами - адже звичні норми не мають чинності в незвичайному, окремому світі. Однак, певний "досвід", отриманий у вторинному світі, може, в принципі, стати у пригоді в первинному світі, оскільки останній не є аж надто відмінним від Серединної Землі.

Література

1. Tolkien J.R.R. On Fairy Stories // The Monsters and the Critics and Other Essays. - London: HarperCollinsPublishers, 1997.

2. Little E. The Fantastic. Studies in J.R.R. Tolkien, Lewis Carroll, Mervyn Peake, Nikolay Gogol and Kenneth Graham. - Avebury, 1984.

3. Tolkien J.R.R. The Lord of the Rings. - London: Grafton, 1992.