Тихомирова О. В.
(Київський національний лінгвістичний університет)

Світоландшафт Арди: опозиція Аман / Середзем'я
(на матеріалі текстів Дж.Р.Р.Толкіна)

The mythology created by J.R.R.Tolkien is set within the fantastic worldscape, Arda, which deserves a profound study, focusing on its structural complexity and textual variety. The mythology of Arda is centred round the opposition of Aman (the Undying Lands) and Middle-earth. The configurations of this opposition vary within the eventful history of Arda, but the main direction of their transformation is shown as the movement from the primeval symmetry, a certain "Golden Age" marked by harmony and bliss to a 'marred' state, characterized by change, loss and disorder. The Undying Lands are finally removed from the physical world and it is the quest of the dwellers of Middle-earth to preserve the memory of them as a 'sacred nucleus' of their civilization.

Дослідження сучасної літературної міфотворчості є актуальним завданням літературознавства ХХІ ст. За один з найяскравіших зразків такої міфотворчості можна вважати доробок англійського письменника, вченого, лінгвіста Дж. Р. Р. Толкіна, інтерес до текстів якого не згасає як серед читачів, так і з боку дослідників. Нові розвідки та монографії, присвячені творчості Толкіна, безперервно з'являються на заході, але далеко не всі автори розглядають міфологію, створену письменником та представлену розмаїттям текстів, послідовно та системно, з урахуванням складних структурних зв'язків, які вибудовуються між окремими елементами міфології. Проте слід зазначити, що багато питань теоретичного та міфологічного плану знайшли вирішення у таких роботах зарубіжних дослідників як "На захист Середзем'я. Толкін: міф та сучасність" П. Каррі (Curry 1998) та у новій монографії відомого вченого-медієвіста Т. Шиппі "Дж. Р. Р. Толкін: автор століття" (Shippey 2001). З російських дослідників проблемою міфотворчості предметно займався Р. Кабаков, хоча він, на жаль, обмежив свою грунтовну роботу лише романом "Володар перснів" (Кабаков 1989). В українському літературознавстві ця проблема ще майже недосліджена, хоча певний здобуток є у галузі когнітивної лінгвістики, зокрема у розвідці Д. Павкіна "Образ Чарівної Країни в романах Дж. Р. Р. Толкіна: лінгвокогнітивний аналіз", де саме світоландшафт Арди опиняється в центрі уваги і розглядається автором як один з тих факторів, що забезпечують глобальну зв'язність текстів та їх змістовну цілісність (Павкін 2002: 19). Оскільки міждисциплінарний підхід є актуальним у сучасній науці, використання результатів лінгвокогнітивного аналізу у даній літературознавчій розвідці здається за доцільне.

Провідною темою творчості Дж. Р. Р. Толкіна є фантастичний світ Арда, де відбуваються події створеної ним міфології. Цю міфологію можна визначити як альтернативна міфологія для Англії, тобто така, що реконструює діалог кельтської та англосаксонської традиційних систем, який не відбувся за історичних причин; причому роль медіатору в такому діалозі відіграє міфічний квест - подорож-пошук героя (див.: (Тихомирова 2001)). Величезна кількість різних за жанром текстів (легенд, віршів, алітераційних та віршованих ле, хронік, нарисів, есе та листів, надрукованих по смерті Толкіна, а також казка "Хобіт" і роман "Володар перснів", що вийшли за його життя) утворює своєрідну метаоповідь про цей світ, провідною характеристикою якої є унаочнення фантастичного світоландшафту за допомогою квестів численних героїв. Завдання цієї розвідки - розглянути світоландшафт Арди як певну семіотичну систему, що породжує специфічні для неї змісти, реалізацію яких можна простежити текстуально на багатьох рівнях. Ми спробуємо показати, що конфігурації центральних світоландшафтних опозицій детермінують напрямки руху героїв у межах міфології Толкіна. Особливість нашого підходу полягає у тому, що ми не обмежуємо матеріал дослідження загальновідомими творами письменника ("Хобіт" та "Володар перснів"), а беремо до уваги усі перелічені вище тексти. Для цієї розвідки були використані переважно міфологічні тексти "Сильмариліону" та окремих томів 12-томної "Історії Середзем'я", а також листи письменника. У перспективі дослідження аналіз різних способів доместикації світоландшафту народами Середзем'я та механізмів продукування героїв квестів з-поміж представників цих народів.

Розгортання світоландшафту Арди відбувається за допомогою поступового введення у метаоповідь певних територій і локусів. На прикладі легендаріуму "Сильмариліона" Д. Павкін визначає дві важливі особливості цього процесу: "По-перше, автор, подібно до того, як це має місце у космогонічних міфах, зображує становлення світу шляхом введення семантичних опозицій (бінарних і тернарних). По-друге, описуючи досить великий за площею регіон, автор спочатку змальовує його як цілісний, нерозчленований образ (у термінології Лосєва - "ейдос"). Потім, коли у ході оповідання виникає необхідність надати чіткіше уявлення про особливості території, на якій розгортається дія, цей регіон постає як "логос" - образ, в якому вичленовуються його взаємозалежні частини, причому кожна з них одержує відмінну від інших характеристику" (Павкін 2002: 46- 47). Опозиції, за допомогою яких вводяться території та локуси, мають також свої часові виміри, у межах яких вони набувають і втрачають значущість, і ця постійна трансформація головних часопросторових координат світу надає міфології Арди динамічного характеру. А накреслений Павкіним алгоритм наближення і віддалення в оповіді обріїв окремих регіонів світоландшафту є по суті одним із головних механізмів вибудовування інтертекстуальних зв'язків між згаданими вище текстами. Цей механізм у толкінівському впровадженні можна назвати "розландшафтнення" (домінуючий варіант розчленування цілісного образу), або "найменування", оскільки регіони дійсно постають як "логоси", вони є носіями певного наймення, в якому втілюється їхня сутність і міфоісторія.

Початок міфології - це першотворення айнур (божественних істот) деміургом Еру Ілуватаром (ельф. "єдиний батько усього") та творення власне Арди, "огородженого світу", серед первинної темряви. Ті з айнур, що вирішують увійти у новонароджений світ, набувають назву "валар" (ельф. "сили", "стихії") і розпочинають безпосередню світотворчу діяльність. Перші епохи існування Арди відмічені підвищеною динамікою ландшафтної трансформації, оскільки саме на світоландшафт спрямовані первинні акти творіння валар. Основним прагненням валар стає освітлення землі, упорядкування світла і темряви, їхнє симетричне розташування по відношенню до континентальних обріїв. Так на початку днів з'являються два велетенські світильники, Іллуїн та Ормал: "One lamp they raised near to the north of Middle-earth, and it was named Illuin; and the other was raised in the south, and it was named Ormal; and the light of the Lamps of the Valar flowed out over the Earth, so that all was lit as it were in a changeless day" (Tolkien 1994, 39). Прагнення до симетрії унаочнюється в образі острова Алмарен, розташованого у самому центрі землі у зоні злиття світла обох Світильників, і саме там виникає перше поселення валар. Цей центр одразу ж утворює опозицію з місцями, куди світло ледве доходить: "Now Melkor began the delving and building of a vast fortress, deep under Earth, beneath dark mountains where the beams of Illuin were cold and dim" (там само, 41), таким чином закладається головна система маркування регіональних опозицій Арди: розташування по відношенню до джерела світла.

Подібно до розвинених міфологій ці акти першотворення мають "свідомий цілеспрямований творчій характер", вони не є дискретними спонтанними актами, а бачаться як "відрізки безперервного континууму" (Мелетинский 2000: 194-5). Найбільш характерними типами творення у толкінівській міфології є номінація, яка "не є чистим творенням з нічого, а скоріш певна духовна еманація божества, заснована на міфологічному ототожненні предмета та імені" та "поява елементів світу як результат праці деміурга" (там само, 196). Найяскравішим прикладом першого з згаданих типів творення є надання Еру Ілуватаром реального буття світові за допомогою слова творення "Еа!" (ельф. "Хай це буде"). Айнур проспівують історію майбутнього світу у великій музиці і бачать видіння цього світу, але тільки акт номінації робить видіння буттям: "Then there was unrest among the Ainur; but Ilúvatar called to them, and said: ‘I know the desire of your minds that what ye have seen should verily be, not only in your thought, but even as ye yourselves are, and yet other. Therefore I say: Eä! Let these things Be!…' And suddenly the Ainur saw afar off a light, as it were a cloud with a living heart of flame; and they knew that this was no vision only, but that Ilúvatar had made a new thing: Eä, the World that Is" (Tolkien 1994: 21). Другий згаданий тип творення, праця деміурга, притаманний перш за все валар, у результаті діяльності яких земля набуває форми: "…the Valar perceived that the World had been but foreshadowed and foresung, and they must achieve it. So began their great labours in wastes unmeasured and unexplored, and in the ages uncounted and forgotten, until in the Deeps of Time and in the midst of the vast halls of Eä there came to be that hour and that place where was made the habitation of the Children of Ilúvatar" (там само, 22).

Особливістю первинного формування Арди є відмежування від валар одного з них, наймогутнішого: вала Мелькор, демонічний образ міфології, здійснює акти творення, спрямовані на його власне ствердження і домінування. Таким чином, акти творення Мелькора стають актими первинної руйнації, і через це вихідною характеристикою Арди стає поняття "Арди Знівеченої" (Arda Marred), тобто світу, у який увійшло зло, і первісний задум творця було спотворено. Саме джерела світла стають для Мелькора головними об'єктами руйнації, подібно до того, як вони є головними об'єктами творення для валар. Він руйнує два Світильники, знищуючи тим самим "центр" - острів Алмарен, а також і первинну симетрію світу: "And the shape of Arda and the symmetry of its waters and its lands was marred in that time, so that the first designs of the Valar were never after restored" (там само, 41). Протилежні за напрямом акти творення і руйнації інколи накладаються на один об'єкт, трансформуючи його поза намірами обох сторін. Наприклад, саме так спроби Мелькора знівечити воду, створену валою Улмо, призводять до виникнення снігу та льоду: "And Ilúvatar spoke to Ulmo, and said: ‘Seest thou not how here in this little realm in the Deeps of Time Melkor hath made war upon thy province? He hath bethought him of bitter cold immoderate, and yet hath not destroyed the beauty of thy fountains, nor of thy clear pools. Behold the snow, and the cunning work of frost! Melkor hath devised heats and fire without restraint, and hath not dried up thy desire not utterly quelled the music of the sea. Behold rather the height and glory of the clouds, and the ever changing mists; and listen to the fall of rain upon the Earth"(там само, 20).

У цій космогонічній діяльності поступово вибудовується головна територіальна опозиція Арди - це опозиція Аману, західної землі, де розташована країна валар Валінор, та Середзем'я, континенту людей, причому між ними знаходиться великий водний простір. Назва "Середзем'я" (Middle-earth) є своєрідним концептуальним центром перетину альтернативної міфології Толкіна з германською міфологією. Ця назва є прямою модернізацією середньоанглійського middel-erde (серединна земля), що, у свою чергу, є модифікацією давньоанглійського middan-geard (серединний огороджений простір), назви території "між морями", заселеної людьми (Tolkien 1995: 220), іншими словами, це старовинна назва світу людей як такого. В різних міфологічних системах поняття "серединна земля" характерне для вертикальних моделей космосу, у яких вона розташована між "верхнім" та "нижнім" світами (Мелетинский 2000: 214). У скандинавській міфології - це Мідгард, земля людей, що була піднята колись богами з світового океану і, таким чином, розташована між небом і водою. У значенні "світ, заселений людьми" middan-geard зустрічається в англосаксонській поезії (див. наприклад, "Беовульф", рядок 751 (Beowulf 2001: 50), звідки це слово і запозичує Толкін, демонструючи цим прив'язаність хронотопу його міфології до первинного світу в плані місця.

Проте космічна модель Арди і місце у ній Середзем'я дещо складніші. Згідно з текстом "Амбарканта" (Tolkien 1993b, 235-261), світ розташований серед Куми, Пустоти, від якої він відділений Ілурамбар, Стінами Світу; сферичне Середзем'я здіймається над Вайя, Оточуючим Океаном; над Середзем'ям знаходиться Віста, Небо Повітря, вище якого проходить Ільмен, Небо Світла. Середзем'я тут постає як "серединні землі" ще й тому, що є не тільки земля Аман на заході, але й таємничий континент на сході: "And beyond the Eastern Sea lies the Eastern Land, of which we know little, and call it the Land of the Sun; and it has mountains, less great than those of Valinor, yet very great, which are the Walls of the Sun" (там само, 239).

Але це уявлення про світ "з вежі" Третьої Епохи Середзем'я, що віддаляє оповідь наратора цього тексту Руміля від часу космогенезу, є внутрішньою епічною дистанцією, характерною для текстів про перші епохи Арди. Концепцію "Арди Знівеченої" Руміль вводить, говорячи про порушення симетрії у давні часи: "but the symmetry of the ancient Earth was changed and broken in the first Battle of the Gods, when Valinor went out against Utumno, which was Melko's stronghold, and Melko was chained" (там само). Апогеєм порушення симетрії стає, за Румілем, відокремлення Валінору від "фізичного" світу наприкінці Другої Епохи: "But the greatest change took place, when the First Design was destroyed, and the Earth was rounded, and severed from Valinor. This befell in the days of the assault of the Númenóreans upon the land of the Gods, as is told in the histories. And since that time the world has forgotten the things that were before, and the names and the memory of the lands and waters of old has perished" (там само, 240). Сприйняття Елізіуму міфології Толкіна, Валінору, його локалізація в Амані і зіставлення з Середзем'ям маркує зміни у світогляді нараторів Арди протягом епох. Можна виокремити чотири основні конфігурації цього зіставлення:

1. "Валінор Незатьмарений" (Аман і Середзем'я знаходяться у відносній симетрії).
2. Валінор у Першу Епоху (Аман і Середзем'я - у бінарній опозиції).
3. Валінор у Другу Епоху (Аман і Середзем'я утворюють разом з Нуменором тернарну опозицію). Наприкінці епохи - головна космологічна трансформація (відокремлення Валінору і перетворення землі на кулю).
4. Валінор у Третю Епоху (Аман і Середзем'я - знов у бінарній опозиції, але Валінор знаходиться поза "фізичним" світом).

Розглянемо наведені конфігурації детальніше.

Після епохи первинного космогенезу і війн з Мелькором хронотоп Валінору Незатьмареного можна визначити як відносно статичний: валар утримують світ у гармонії і симетрії протягом більш-менш тривалого періоду. Цей період відіграватиме у подальшій міфоісторії Арди роль "золотого віку" або, за виразом Еліаде, "Великого Часу" (Элиаде 1998: 7), ностальгія за яким і пам'ять про який стануть ознаками наступних епох. Як можна побачити з назви "Валінор Незатьмарений", опозиція світла і темряви продовжує домінувати у цьому хронотопі. Валіе Йаванна за допомогою акту творення-співу вирощує у Валінорі Два Древа, що освітлюють усе навколо себе сріблястим та золотавим світлом. Ці Древа Валінора перетворюються, знов за Еліаде, на "центр", "вищу ступінь сакральності і територію абсолютної реальності" (там само, 32), хоча цей центр вже не є географічним, як це було з Алмарен під час "Весни Арди". Інша валіе, Варда, створює зі світла Двох Древ зірки на Середзем'ям, яке поки залишається зануреним у темряву та сон. Такою є первинна статична симетрія Аману і Середзем'я: вічний осяяним чарівним світлом "день" валар, що не знає плину часу і смерті, і вічна "ніч" країни, що спить, і куди час і смерть ще не прийшли. Це статична симетрія "чекання": волею Еру незабаром мають прокинутися його Діти (ельфи та люди) і, чекаючи на них, валар прагнуть забезпечити утримання влаштованого ними світопорядку. Задля цього вони беруть у полон Мелькора, заковують його у ланцюги і затримують у Валінорі, переміщуючи таким чином джерело потенційного розладу і руйнації системи близько до сакрального центру.

Характерно, що переважна кількість нараторів Середзем'я, які оповідають про Валінор Незатьмарений, уявляють весь світ того періоду плоским і симетричним: з Валінором на заході, Середзем'ям у центрі і Краєм Сонця на сході, причому Середзем'я на заході і на сході відокремлюється морями. К. Фонстад вказує, що така картина світу перегукується з уявленнями середньовічних картографів, за винятком того, що райський регіон Арди розташований неодмінно на заході (Fonstad 1994: іх). Пізніша концепція про сферичність світу теж увійде у систему "викривлень", витоки яких - у порушенні первинної симетрії Арди. На думку П. Каррі, питання про те, чи для Арди це мав бути "реальний" перехід від геоцентричного світу-диска до геліоцентричного глобуса або просто зрушення у космологічній перцепції, не має сенсу, тому що у будь-якому разі "ефект однаковий: моря відтепер вигнуті, і стародавній "прямий шлях" втрачено, а разом з ним - і "прямий погляд" (Curry 1998: 123). Іншими словами, плоскість землі на первинному етапі міфоісторії робить можливим прямий зв'язок з безсмертною землею для мешканців Середзем'я, який пізніше буде втрачено.

Головне змістовне значення епохи Валінору Незатьмареного - це створення первинного ядра сакрального знання та творчого вміння (далі - просто "сакральне ядро"), безпосередніми одержувачами якого є ельфи, точніше ті з них, хто відгукнулись на заклик валар, прийшли до Аману й оселилися у світлі Двох Древ. Квінтесенцією або матеріальним символом цього ядра стають три Сильмарилі, і тому саме з ними пов'язане порушення симетрії і гармонії цієї епохи: Затьмарення Валінору. За допомогою хтонічного чудовиська (павучихи Унголіант) Мелькор руйнує Два Древа і викрадає Сильмарилі, з якими він тікає у Середзем'я. Таким чином, у Валінор проникає темрява і смерть, а в Середзем'я - частина безсмертя і сакральності Валінору. Історія отримує первинний імпульс і порушений баланс системи змушує її частини рухатися і змінюватися. Саме в момент Затьмарення Валінору починається мета-квест Середзем'я, а конфігурація світу видозмінюється.

Перша Епоха Середзем'я починається зі створення сонця і місяця (валар створюють їх з останніх квітки і плоду зруйнованих Двох Древ). Відтепер день і ніч змінюють одне одного в усьому світі, і Середзем'я прокидається від свого сну, а "час Двох Дерев" одразу починає сприйматися як "золотий вік", куди немає вороття: "...and in those days the Trees still flowered, and the changeful Moon was not yet made, and there was peace and bliss" (Tolkien 1993a, 172).

Аман ще лишається у фізичному світі, але відтепер він стає майже повністю недоступним: валар підіймають гори Пелорі, що захищають Валінор зі сходу, до надзвичайних висот, розташовують там постійну охорону, а також утворюють у морі між Аманом і Середзем'ям Зачаровані Острови, які стають перешкодою для мореплавців: "Hardly might any vessel pass between them, for in the dangerous sounds the waves sighed forever upon dark rocks shrouded in mist. And in the twilight a great weariness came upon mariners and a loathing of the sea; but all that ever set foot upon the islands were there entrapped, and slept until the Change of the World" (Tolkien 1994, 120). Таким чином, плавання до Аману перетворюється на складне, майже неможливе завдання, що пізніше доведеться здійснити героєві у ході квесту. До того ж, на цьому прикладі "Приховання Валінору" ми бачимо один із виходів альтернативної міфології до "зони діалогу" з традиційними міфологіями півночі та заходу Європи, а саме - з ірландськими уявленнями про "острови на заході" та імрами, плавання до них. Можна сказати, що міфологія Арди реконструює той самий праміф "західних островів", якого бракувало кельтським легендам (Михайлова 2002: 154).

У свою чергу Середзем'я Першої Епохи стає ареною багатої на події історії, у центрі якої війна ельфів із Мелькором. Відтепер тут взаємодіють раси ельфів, людей, карликів тощо; вони займаються доместикацією земель: утворюють поселення, закладають будівлі, формують королівства, дають їм наймення. Валінор і Середзем'я утворюють виразну опозицію: вічність у Валінорі триває, відтепер це край підкресленого, захищеного спокою, незмінності, відмови від втручання у війни; Середзем'я - це постійні зміни, ріст, неспокій, беззахисність, а також безперервні війни і смерть. Для більшості населення Середзем'я Валінор - це легенда; для ельфів, що покинули Валінор, - це сакральне знання, яке треба зберегти. Але у боротьбі з Мелькором, що є наймогутнішим з валар, Валінор - ще й джерело останньої надії. Тому кульмінацією Першої Епохи стає подорож-плавання Еаренділя, згаданого вище героя квесту, на захід, наслідком якої є допомога валар і перемога над Мелькором.

Друга Епоха Середзем'я вводить тернарну опозицію Аман / Нуменор / Середзем'я, де Нуменор - це острівна країна, що з'являється у морі між Аманом і Середзем'ям, земля-подарунок від валар трьом родам людей, які допомагали у боротьбі з Мелькором протягом Першої Епохи. Зміна конфігурації зачіпає також Валінор та Середзем'я. У східного узбережжя Валінору, на острові Тол Ерессеа, набуває значущості такий локус, як гавань Аваллоне, де поселяються ельфи, які повертаються з Середзем'я. Саме Аваллоне бачать мореплавці-нуменорці, виходячи у західне море: "...and there is in that land a haven that is named Avallóne, for it is of all nearest to Valinor, and the tower of Avallóne is the first sight that the mariner beholds when at last he draws nigh to the Undying Lands over the leagues of the Sea" (Tolkien 1994, 312) Середзем'я повністю змінює свої контури: у Війні Гніву вся західна частина континенту йде під воду: тобто опанований діяльністю ельфів у Першу Епоху ландшафт зникає. Територія "оновлюється" для нового витка міфоісторії. Період існування Нуменору - це також час виникнення Сірих Гаваней на заході Середзем'я, "країни тіней" Мордору, заснованого Сауроном, демонічним послідовником Мелькора, та декількох ельфійських королівств. Але ступінь актуалізації Середзем'я у Другу Епоху, його "розландшафтнення", відносно низький, і це пов'язано насамперед з тим, що новий мета-квест (Війна Персня) розгортатиметься у наступну епоху.

Для Другої Епохи набагато важливішою є історія Нуменору, серединного члена тернарної опозиції. Образ Нуменору, Атлантиди світу Арди, дає надзвичайно багатий міфологічний матеріал, але головну роль відіграє оповідь про падіння. Через падіння людей (бажання здобути безсмертне життя і порушення ними заборони валар) доля цього краю - бути втраченим назавжди, тернарна опозиція має знов стати бінарною. Проте значення Нуменору полягає у створенні ядра сакрального знання і творчого вміння для людей. Це ядро буде принесене у Середзем'я після загибелі Нуменору тими, хто виживе, і стане базисом для створення королівств людей на заході Середзем'я, і, таким чином, хронотоп Нуменору гратиме роль втраченого "центра", "золотого віку" у процесі актуалізації Середзем'я Третьої Епохи.

Затоплення Нуменору наприкінці Другої Епохи спричиняє до наступної трансформації світу, що у традиції ельфів подається як найбільш значуща, як було показано вище за допомогою цитати з "Амбарканти": це переміщення Валінору поза межі світу, доступного смертним. Таким чином, опозиція Аман / Середзем'я дещо наближується до протиставлення Цей світ / Інший світ (принаймні, з точки зору людей), що підсилюється загальнопоширеним у Третю Епоху мотивом відпливу ельфів на захід. Для ельфів все ще лишається доступним Прямий Шлях у прихований Валінор - "складна дорога у центр" (за Еліаде), яка недоступна людям: "Thereafter there is no visible dwelling of the divine or immortal on earth. Valinor (or Paradise) and even Eressëa are removed, remaining only in the memory of the earth. Men may sail now West, if they will, as far as they may, and come no nearer to Valinor or the Blessed Realm, but return only into the east and so back again; for the world is round, and finite, and a circle inescapable - save by death. Only the 'immortals', the lingering Elves, may still if they will, wearying of the circle of the world, take ship and find the 'straight way', and come to the ancient or True West, and be at peace." (Tolkien 1995: 156).

Таким чином, перетворення світу на кулю знаменує завершення "міфологічного часу" Арди і кінець усього первинно-міфологічного у ній. Третя Епоха - це епоха початку домінування людей і поширення їхньої цивілізації, яка починає витісняти все інше, надаючи йому статус "позаприродного". Остання "міфологічна загроза" Середзем'я - це агресія Саурона і Війна Персня, яка вимагає від людей об'єднання з іншими расами. Драматизм цього об'єднання просякає Третю Епоху, набираючи форми діалогу, конфронтації, недовіри, зради, напруги, дружби, кохання тощо. Проте, як зазначає Кабаков, ця епоха "відтворює ситуацію розпаду системи, коли різні народи майже втратили контакт один з одним і сприймають інший тип буття і мислення з підозрою і неприязню. Співдружність Персня, що складається у книзі (Fellowship of the Ring), - це останній союз представників різних народів в історії Середзем'я, коротка мить возз'єднання перед остаточним розривом" (Кабаков 1989: 15). Ця складна взаємодія менталітетів і способів буття утворює мета-квест Персня, що охоплює й унаочнює велику кількість регіонів Середзем'я і відповідних рас.

Такими є конфігурації опозиції Аман / Середзем'я, що зумовлюють напрямки квестового руху протягом чотирьох головних періодів історії Арди. Як ми побачили, наскрізними мотивами тут виступають грандіозні світоландшафтні зміни, локалізація джерел світла та відношення регіонів до них, набуття і втрата "острівного раю", створення і спроба зберегти певне сакральне ядро. У серії космогонічних міфів закладаються дві провідні характеристики актуалізації світу Арди: значущість найменування і наголос на акті творення. Процес найменування є підкреслено двонаправленим, він "відкриває і найменовану річ, і самого того, хто дає наймення… у чутливому читачеві він збуджує приховане відчуття універсальної сили імені, якщо це правильне ім'я" (Twentieth century.. 1991: 800). Тобто номінація теж розглядається як акт творення, наслідки якого не менш вагомі, ніж творення матеріальне.

Отже, сакральні взірці, закладені на самому початку існування світу Арди, зумовлюють і спрямовують подальший розвиток категорії творення на різних рівнях буття. Через це часто кажуть про "біблійний" характер текстів, що містять оповіді про Валінор Незатьмарений та Першу Епоху. Дійсно, погляд на "Сильмариліон" як на "священне писання, одкровення" є дуже поширеним, і паралелі з Біблією здаються цілком вмотивованими, але тільки зі Старим Заповітом, який "показує розгортання Божого плану крізь історію" (Raw 1991: 227) у динаміці. Старий Заповіт, що справив великий вплив на давньоанглійську літературу, пропонував англосаксам-язичникам "послідовну оповідь початку світу" (Godden 1991: 207). Відповідно у "альтернативній міфології" Толкіна люди через ельфів отримують зв'язну оповідь про створення Арди та джерело зла у ній, а також історію становлення та номінації регіонів Середзем'я, країни, яка згодом цілком належатиме людям. Біблійну історію про Сад Едему та першопадіння людей ми не знайдемо у "Сильмариліоні", але, за виразом Т. Шиппі, Толкін "залишив для неї простір" (Shippey 2001:242) у світоландшафті Арди.

Література

1. Кабаков Р.И. (1989). "Повелитель колец" и проблема современного литературного мифотворчества. Автореф. дис... канд. филол. наук. - Ленинград.
2. Мелетинский Е.М. (2000). Поэтика мифа. - М.: Издательская фирма "Восточная литература" РАН.
3. Михайлова Т.А. (2002). "Острова за морем", или Тема плаваний в Иной мир в ирландской традиции// Представления о смерти и локализация Иного мира у древних кельтов и германцев. - М.: Языки славянской культуры. - С.153-182.
4. Павкін Д. М. (2002). Образ Чарівної Країни в романах Дж.Р.Р.Толкіна: лінгвокогнітивний аналіз: Дис… канд. філол. наук. - Черкаси.
5. Тихомирова Е.В. (2001). Альтернативная мифология для Англии, или Квест Профессора Толкина // Вікно в світ. - ? 3. - С.107-113.
6. Элиаде М. (1998). Миф о вечном возвращении. - СПб.: "Алетейя".
7. Curry P. (1998). Defending Middle-earth. Tolkien: Myth and Modernity. - L. Harper Collins.
8. Fonstad K. (1994). The Atlas of Middle-earth. - L.: Harper Collins.
9. Godden M. (1991). Biblical Literature: The Old Testament // The Cambridge Companion to Old English Literature. - Cambridge: Cambridge Univ. Press. - P.206-226.
10. Raw B. (1991). Biblical Literature: The New Testament // The Cambridge Companion to Old English Literature. - Cambridge: Cambridge Univ. Press. - P.227-242.
11. Shippey T. (2001). J.R.R.Tolkien. Author of the Century. - Boston, NY: Houghton Mifflin.
12. Tolkien J.R.R.. (1995). The Letters. - L.: Harper Collins.
13. Twentieth-century Science-fiction Writers. (1991). Ed. By N.Watson, P.Schellinger. - Chicago, L.: St.James Press.

Джерела ілюстративного матеріалу

1. Beowulf. (2001). - NY, L., W.W.Norton & Company.
2. Tolkien J.(1993 a). The Lost Road. Ed. by Christopher Tolkien. - L.: Harper Collins.
3. Tolkien J.(1993 b). The Shaping of Middle-earth. Ed. by Christopher Tolkien. - L.: Harper Collins.
4. Tolkien J. (1994). The Silmarillion. Ed. by Christopher Tolkien. - L.: Harper Collins.