Stolica.ruРеклама

Na pervuyu stranicu
Arhivy Minas-TiritaArhivy Minas-Tirita
  Annotirovanniy spisok razdelov sayta

Тихомирова О. В.
(Ки╖вський нац╕ональний л╕нгв╕стичний ун╕верситет)

Св╕толандшафт Арди: опозиц╕я Аман / Середзем'я
(на матер╕ал╕ текст╕в Дж.Р.Р.Толк╕на)

The mythology created by J.R.R.Tolkien is set within the fantastic worldscape, Arda, which deserves a profound study, focusing on its structural complexity and textual variety. The mythology of Arda is centred round the opposition of Aman (the Undying Lands) and Middle-earth. The configurations of this opposition vary within the eventful history of Arda, but the main direction of their transformation is shown as the movement from the primeval symmetry, a certain "Golden Age" marked by harmony and bliss to a 'marred' state, characterized by change, loss and disorder. The Undying Lands are finally removed from the physical world and it is the quest of the dwellers of Middle-earth to preserve the memory of them as a 'sacred nucleus' of their civilization.

Досл╕дження сучасно╖ л╕тературно╖ м╕фотворчост╕ ╓ актуальним завданням л╕тературознавства ХХ╤ ст. За один з найяскрав╕ших зразк╕в тако╖ м╕фотворчост╕ можна вважати доробок англ╕йського письменника, вченого, л╕нгв╕ста Дж. Р. Р. Толк╕на, ╕нтерес до текст╕в якого не згаса╓ як серед читач╕в, так ╕ з боку досл╕дник╕в. Нов╕ розв╕дки та монограф╕╖, присвячен╕ творчост╕ Толк╕на, безперервно з'являються на заход╕, але далеко не вс╕ автори розглядають м╕фолог╕ю, створену письменником та представлену розма╖ттям текст╕в, посл╕довно та системно, з урахуванням складних структурних зв'язк╕в, як╕ вибудовуються м╕ж окремими елементами м╕фолог╕╖. Проте сл╕д зазначити, що багато питань теоретичного та м╕фолог╕чного плану знайшли вир╕шення у таких роботах заруб╕жних досл╕дник╕в як "На захист Середзем'я. Толк╕н: м╕ф та сучасн╕сть" П. Карр╕ (Curry 1998) та у нов╕й монограф╕╖ в╕домого вченого-мед╕╓в╕ста Т. Шипп╕ "Дж. Р. Р. Толк╕н: автор стол╕ття" (Shippey 2001). З рос╕йських досл╕дник╕в проблемою м╕фотворчост╕ предметно займався Р. Кабаков, хоча в╕н, на жаль, обмежив свою грунтовну роботу лише романом "Володар персн╕в" (Кабаков 1989). В укра╖нському л╕тературознавств╕ ця проблема ще майже недосл╕джена, хоча певний здобуток ╓ у галуз╕ когн╕тивно╖ л╕нгв╕стики, зокрема у розв╕дц╕ Д. Павк╕на "Образ Чар╕вно╖ Кра╖ни в романах Дж. Р. Р. Толк╕на: л╕нгвокогн╕тивний анал╕з", де саме св╕толандшафт Арди опиня╓ться в центр╕ уваги ╕ розгляда╓ться автором як один з тих фактор╕в, що забезпечують глобальну зв'язн╕сть текст╕в та ╖х зм╕стовну ц╕л╕сн╕сть (Павк╕н 2002: 19). Оск╕льки м╕ждисципл╕нарний п╕дх╕д ╓ актуальним у сучасн╕й науц╕, використання результат╕в л╕нгвокогн╕тивного анал╕зу у дан╕й л╕тературознавч╕й розв╕дц╕ зда╓ться за доц╕льне.

Пров╕дною темою творчост╕ Дж. Р. Р. Толк╕на ╓ фантастичний св╕т Арда, де в╕дбуваються под╕╖ створено╖ ним м╕фолог╕╖. Цю м╕фолог╕ю можна визначити як альтернативна м╕фолог╕я для Англ╕╖, тобто така, що реконструю╓ д╕алог кельтсько╖ та англосаксонсько╖ традиц╕йних систем, який не в╕дбувся за ╕сторичних причин; причому роль мед╕атору в такому д╕алоз╕ в╕д╕гра╓ м╕ф╕чний квест - подорож-пошук героя (див.: (Тихомирова 2001)). Величезна к╕льк╕сть р╕зних за жанром текст╕в (легенд, в╕рш╕в, ал╕терац╕йних та в╕ршованих ле, хрон╕к, нарис╕в, есе та лист╕в, надрукованих по смерт╕ Толк╕на, а також казка "Хоб╕т" ╕ роман "Володар персн╕в", що вийшли за його життя) утворю╓ сво╓р╕дну метаопов╕дь про цей св╕т, пров╕дною характеристикою яко╖ ╓ унаочнення фантастичного св╕толандшафту за допомогою квест╕в численних геро╖в. Завдання ц╕╓╖ розв╕дки - розглянути св╕толандшафт Арди як певну сем╕отичну систему, що породжу╓ специф╕чн╕ для не╖ зм╕сти, реал╕зац╕ю яких можна простежити текстуально на багатьох р╕внях. Ми спробу╓мо показати, що конф╕гурац╕╖ центральних св╕толандшафтних опозиц╕й детерм╕нують напрямки руху геро╖в у межах м╕фолог╕╖ Толк╕на. Особлив╕сть нашого п╕дходу поляга╓ у тому, що ми не обмежу╓мо матер╕ал досл╕дження загальнов╕домими творами письменника ("Хоб╕т" та "Володар персн╕в"), а беремо до уваги ус╕ перел╕чен╕ вище тексти. Для ц╕╓╖ розв╕дки були використан╕ переважно м╕фолог╕чн╕ тексти "Сильмарил╕ону" та окремих том╕в 12-томно╖ "╤стор╕╖ Середзем'я", а також листи письменника. У перспектив╕ досл╕дження анал╕з р╕зних способ╕в доместикац╕╖ св╕толандшафту народами Середзем'я та механ╕зм╕в продукування геро╖в квест╕в з-пом╕ж представник╕в цих народ╕в.

Розгортання св╕толандшафту Арди в╕дбува╓ться за допомогою поступового введення у метаопов╕дь певних територ╕й ╕ локус╕в. На приклад╕ легендар╕уму "Сильмарил╕она" Д. Павк╕н визнача╓ дв╕ важлив╕ особливост╕ цього процесу: "По-перше, автор, под╕бно до того, як це ма╓ м╕сце у космогон╕чних м╕фах, зображу╓ становлення св╕ту шляхом введення семантичних опозиц╕й (б╕нарних ╕ тернарних). По-друге, описуючи досить великий за площею рег╕он, автор спочатку змальову╓ його як ц╕л╕сний, нерозчленований образ (у терм╕нолог╕╖ Лос╓ва - "ейдос"). Пот╕м, коли у ход╕ опов╕дання виника╓ необх╕дн╕сть надати ч╕тк╕ше уявлення про особливост╕ територ╕╖, на як╕й розгорта╓ться д╕я, цей рег╕он поста╓ як "логос" - образ, в якому вичленовуються його вза╓мозалежн╕ частини, причому кожна з них одержу╓ в╕дм╕нну в╕д ╕нших характеристику" (Павк╕н 2002: 46- 47). Опозиц╕╖, за допомогою яких вводяться територ╕╖ та локуси, мають також сво╖ часов╕ вим╕ри, у межах яких вони набувають ╕ втрачають значущ╕сть, ╕ ця пост╕йна трансформац╕я головних часопросторових координат св╕ту нада╓ м╕фолог╕╖ Арди динам╕чного характеру. А накреслений Павк╕ним алгоритм наближення ╕ в╕ддалення в опов╕д╕ обр╕╖в окремих рег╕он╕в св╕толандшафту ╓ по сут╕ одним ╕з головних механ╕зм╕в вибудовування ╕нтертекстуальних зв'язк╕в м╕ж згаданими вище текстами. Цей механ╕зм у толк╕н╕вському впровадженн╕ можна назвати "розландшафтнення" (дом╕нуючий вар╕ант розчленування ц╕л╕сного образу), або "найменування", оск╕льки рег╕они д╕йсно постають як "логоси", вони ╓ нос╕ями певного наймення, в якому вт╕лю╓ться ╖хня сутн╕сть ╕ м╕фо╕стор╕я.

Початок м╕фолог╕╖ - це першотворення айнур (божественних ╕стот) дем╕ургом Еру ╤луватаром (ельф. "╓диний батько усього") та творення власне Арди, "огородженого св╕ту", серед первинно╖ темряви. Т╕ з айнур, що вир╕шують ув╕йти у новонароджений св╕т, набувають назву "валар" (ельф. "сили", "стих╕╖") ╕ розпочинають безпосередню св╕тотворчу д╕яльн╕сть. Перш╕ епохи ╕снування Арди в╕дм╕чен╕ п╕двищеною динам╕кою ландшафтно╖ трансформац╕╖, оск╕льки саме на св╕толандшафт спрямован╕ первинн╕ акти твор╕ння валар. Основним прагненням валар ста╓ осв╕тлення земл╕, упорядкування св╕тла ╕ темряви, ╖хн╓ симетричне розташування по в╕дношенню до континентальних обр╕╖в. Так на початку дн╕в з'являються два велетенськ╕ св╕тильники, ╤ллу╖н та Ормал: "One lamp they raised near to the north of Middle-earth, and it was named Illuin; and the other was raised in the south, and it was named Ormal; and the light of the Lamps of the Valar flowed out over the Earth, so that all was lit as it were in a changeless day" (Tolkien 1994, 39). Прагнення до симетр╕╖ унаочню╓ться в образ╕ острова Алмарен, розташованого у самому центр╕ земл╕ у зон╕ злиття св╕тла обох Св╕тильник╕в, ╕ саме там виника╓ перше поселення валар. Цей центр одразу ж утворю╓ опозиц╕ю з м╕сцями, куди св╕тло ледве доходить: "Now Melkor began the delving and building of a vast fortress, deep under Earth, beneath dark mountains where the beams of Illuin were cold and dim" (там само, 41), таким чином заклада╓ться головна система маркування рег╕ональних опозиц╕й Арди: розташування по в╕дношенню до джерела св╕тла.

Под╕бно до розвинених м╕фолог╕й ц╕ акти першотворення мають "св╕домий ц╕леспрямований творч╕й характер", вони не ╓ дискретними спонтанними актами, а бачаться як "в╕др╕зки безперервного континууму" (Мелетинский 2000: 194-5). Найб╕льш характерними типами творення у толк╕н╕вськ╕й м╕фолог╕╖ ╓ ном╕нац╕я, яка "не ╓ чистим творенням з н╕чого, а скор╕ш певна духовна еманац╕я божества, заснована на м╕фолог╕чному ототожненн╕ предмета та ╕мен╕" та "поява елемент╕в св╕ту як результат прац╕ дем╕урга" (там само, 196). Найяскрав╕шим прикладом першого з згаданих тип╕в творення ╓ надання Еру ╤луватаром реального буття св╕тов╕ за допомогою слова творення "Еа!" (ельф. "Хай це буде"). Айнур просп╕вують ╕стор╕ю майбутнього св╕ту у велик╕й музиц╕ ╕ бачать вид╕ння цього св╕ту, але т╕льки акт ном╕нац╕╖ робить вид╕ння буттям: "Then there was unrest among the Ainur; but Ilúvatar called to them, and said: ‘I know the desire of your minds that what ye have seen should verily be, not only in your thought, but even as ye yourselves are, and yet other. Therefore I say: Eä! Let these things Be!…' And suddenly the Ainur saw afar off a light, as it were a cloud with a living heart of flame; and they knew that this was no vision only, but that Ilúvatar had made a new thing: Eä, the World that Is" (Tolkien 1994: 21). Другий згаданий тип творення, праця дем╕урга, притаманний перш за все валар, у результат╕ д╕яльност╕ яких земля набува╓ форми: "…the Valar perceived that the World had been but foreshadowed and foresung, and they must achieve it. So began their great labours in wastes unmeasured and unexplored, and in the ages uncounted and forgotten, until in the Deeps of Time and in the midst of the vast halls of Eä there came to be that hour and that place where was made the habitation of the Children of Ilúvatar" (там само, 22).

Особлив╕стю первинного формування Арди ╓ в╕дмежування в╕д валар одного з них, наймогутн╕шого: вала Мелькор, демон╕чний образ м╕фолог╕╖, зд╕йсню╓ акти творення, спрямован╕ на його власне ствердження ╕ дом╕нування. Таким чином, акти творення Мелькора стають актими первинно╖ руйнац╕╖, ╕ через це вих╕дною характеристикою Арди ста╓ поняття "Арди Зн╕вечено╖" (Arda Marred), тобто св╕ту, у який ув╕йшло зло, ╕ перв╕сний задум творця було спотворено. Саме джерела св╕тла стають для Мелькора головними об'╓ктами руйнац╕╖, под╕бно до того, як вони ╓ головними об'╓ктами творення для валар. В╕н руйну╓ два Св╕тильники, знищуючи тим самим "центр" - остр╕в Алмарен, а також ╕ первинну симетр╕ю св╕ту: "And the shape of Arda and the symmetry of its waters and its lands was marred in that time, so that the first designs of the Valar were never after restored" (там само, 41). Протилежн╕ за напрямом акти творення ╕ руйнац╕╖ ╕нколи накладаються на один об'╓кт, трансформуючи його поза нам╕рами обох стор╕н. Наприклад, саме так спроби Мелькора зн╕вечити воду, створену валою Улмо, призводять до виникнення сн╕гу та льоду: "And Ilúvatar spoke to Ulmo, and said: ‘Seest thou not how here in this little realm in the Deeps of Time Melkor hath made war upon thy province? He hath bethought him of bitter cold immoderate, and yet hath not destroyed the beauty of thy fountains, nor of thy clear pools. Behold the snow, and the cunning work of frost! Melkor hath devised heats and fire without restraint, and hath not dried up thy desire not utterly quelled the music of the sea. Behold rather the height and glory of the clouds, and the ever changing mists; and listen to the fall of rain upon the Earth"(там само, 20).

У ц╕й космогон╕чн╕й д╕яльност╕ поступово вибудову╓ться головна територ╕альна опозиц╕я Арди - це опозиц╕я Аману, зах╕дно╖ земл╕, де розташована кра╖на валар Вал╕нор, та Середзем'я, континенту людей, причому м╕ж ними знаходиться великий водний прост╕р. Назва "Середзем'я" (Middle-earth) ╓ сво╓р╕дним концептуальним центром перетину альтернативно╖ м╕фолог╕╖ Толк╕на з германською м╕фолог╕╓ю. Ця назва ╓ прямою модерн╕зац╕╓ю середньоангл╕йського middel-erde (серединна земля), що, у свою чергу, ╓ модиф╕кац╕╓ю давньоангл╕йського middan-geard (серединний огороджений прост╕р), назви територ╕╖ "м╕ж морями", заселено╖ людьми (Tolkien 1995: 220), ╕ншими словами, це старовинна назва св╕ту людей як такого. В р╕зних м╕фолог╕чних системах поняття "серединна земля" характерне для вертикальних моделей космосу, у яких вона розташована м╕ж "верхн╕м" та "нижн╕м" св╕тами (Мелетинский 2000: 214). У скандинавськ╕й м╕фолог╕╖ - це М╕дгард, земля людей, що була п╕днята колись богами з св╕тового океану ╕, таким чином, розташована м╕ж небом ╕ водою. У значенн╕ "св╕т, заселений людьми" middan-geard зустр╕ча╓ться в англосаксонськ╕й поез╕╖ (див. наприклад, "Беовульф", рядок 751 (Beowulf 2001: 50), зв╕дки це слово ╕ запозичу╓ Толк╕н, демонструючи цим прив'язан╕сть хронотопу його м╕фолог╕╖ до первинного св╕ту в план╕ м╕сця.

Проте косм╕чна модель Арди ╕ м╕сце у н╕й Середзем'я дещо складн╕ш╕. Зг╕дно з текстом "Амбарканта" (Tolkien 1993b, 235-261), св╕т розташований серед Куми, Пустоти, в╕д яко╖ в╕н в╕дд╕лений ╤лурамбар, Ст╕нами Св╕ту; сферичне Середзем'я зд╕йма╓ться над Вайя, Оточуючим Океаном; над Середзем'ям знаходиться В╕ста, Небо Пов╕тря, вище якого проходить ╤льмен, Небо Св╕тла. Середзем'я тут поста╓ як "серединн╕ земл╕" ще й тому, що ╓ не т╕льки земля Аман на заход╕, але й та╓мничий континент на сход╕: "And beyond the Eastern Sea lies the Eastern Land, of which we know little, and call it the Land of the Sun; and it has mountains, less great than those of Valinor, yet very great, which are the Walls of the Sun" (там само, 239).

Але це уявлення про св╕т "з веж╕" Третьо╖ Епохи Середзем'я, що в╕ддаля╓ опов╕дь наратора цього тексту Рум╕ля в╕д часу космогенезу, ╓ внутр╕шньою еп╕чною дистанц╕╓ю, характерною для текст╕в про перш╕ епохи Арди. Концепц╕ю "Арди Зн╕вечено╖" Рум╕ль вводить, говорячи про порушення симетр╕╖ у давн╕ часи: "but the symmetry of the ancient Earth was changed and broken in the first Battle of the Gods, when Valinor went out against Utumno, which was Melko's stronghold, and Melko was chained" (там само). Апоге╓м порушення симетр╕╖ ста╓, за Рум╕лем, в╕докремлення Вал╕нору в╕д "ф╕зичного" св╕ту наприк╕нц╕ Друго╖ Епохи: "But the greatest change took place, when the First Design was destroyed, and the Earth was rounded, and severed from Valinor. This befell in the days of the assault of the Númenóreans upon the land of the Gods, as is told in the histories. And since that time the world has forgotten the things that were before, and the names and the memory of the lands and waters of old has perished" (там само, 240). Сприйняття Ел╕з╕уму м╕фолог╕╖ Толк╕на, Вал╕нору, його локал╕зац╕я в Аман╕ ╕ з╕ставлення з Середзем'ям марку╓ зм╕ни у св╕тогляд╕ наратор╕в Арди протягом епох. Можна виокремити чотири основн╕ конф╕гурац╕╖ цього з╕ставлення:

  1. "Вал╕нор Незатьмарений" (Аман ╕ Середзем'я знаходяться у в╕дносн╕й симетр╕╖).
  2. Вал╕нор у Першу Епоху (Аман ╕ Середзем'я - у б╕нарн╕й опозиц╕╖).
  3. Вал╕нор у Другу Епоху (Аман ╕ Середзем'я утворюють разом з Нуменором тернарну опозиц╕ю). Наприк╕нц╕ епохи - головна космолог╕чна трансформац╕я (в╕докремлення Вал╕нору ╕ перетворення земл╕ на кулю).
  4. Вал╕нор у Третю Епоху (Аман ╕ Середзем'я - знов у б╕нарн╕й опозиц╕╖, але Вал╕нор знаходиться поза "ф╕зичним" св╕том).

Розглянемо наведен╕ конф╕гурац╕╖ детальн╕ше.

П╕сля епохи первинного космогенезу ╕ в╕йн з Мелькором хронотоп Вал╕нору Незатьмареного можна визначити як в╕дносно статичний: валар утримують св╕т у гармон╕╖ ╕ симетр╕╖ протягом б╕льш-менш тривалого пер╕оду. Цей пер╕од в╕д╕граватиме у подальш╕й м╕фо╕стор╕╖ Арди роль "золотого в╕ку" або, за виразом Ел╕аде, "Великого Часу" (Элиаде 1998: 7), ностальг╕я за яким ╕ пам'ять про який стануть ознаками наступних епох. Як можна побачити з назви "Вал╕нор Незатьмарений", опозиц╕я св╕тла ╕ темряви продовжу╓ дом╕нувати у цьому хронотоп╕. Вал╕е Йаванна за допомогою акту творення-сп╕ву вирощу╓ у Вал╕нор╕ Два Древа, що осв╕тлюють усе навколо себе ср╕блястим та золотавим св╕тлом. Ц╕ Древа Вал╕нора перетворюються, знов за Ел╕аде, на "центр", "вищу ступ╕нь сакральност╕ ╕ територ╕ю абсолютно╖ реальност╕" (там само, 32), хоча цей центр вже не ╓ географ╕чним, як це було з Алмарен п╕д час "Весни Арди". ╤нша вал╕е, Варда, створю╓ з╕ св╕тла Двох Древ з╕рки на Середзем'ям, яке поки залиша╓ться зануреним у темряву та сон. Такою ╓ первинна статична симетр╕я Аману ╕ Середзем'я: в╕чний осяяним чар╕вним св╕тлом "день" валар, що не зна╓ плину часу ╕ смерт╕, ╕ в╕чна "н╕ч" кра╖ни, що спить, ╕ куди час ╕ смерть ще не прийшли. Це статична симетр╕я "чекання": волею Еру незабаром мають прокинутися його Д╕ти (ельфи та люди) ╕, чекаючи на них, валар прагнуть забезпечити утримання влаштованого ними св╕топорядку. Задля цього вони беруть у полон Мелькора, заковують його у ланцюги ╕ затримують у Вал╕нор╕, перем╕щуючи таким чином джерело потенц╕йного розладу ╕ руйнац╕╖ системи близько до сакрального центру.

Характерно, що переважна к╕льк╕сть наратор╕в Середзем'я, як╕ опов╕дають про Вал╕нор Незатьмарений, уявляють весь св╕т того пер╕оду плоским ╕ симетричним: з Вал╕нором на заход╕, Середзем'ям у центр╕ ╕ Кра╓м Сонця на сход╕, причому Середзем'я на заход╕ ╕ на сход╕ в╕докремлю╓ться морями. К. Фонстад вказу╓, що така картина св╕ту перегуку╓ться з уявленнями середньов╕чних картограф╕в, за винятком того, що райський рег╕он Арди розташований неодм╕нно на заход╕ (Fonstad 1994: ╕х). П╕зн╕ша концепц╕я про сферичн╕сть св╕ту теж ув╕йде у систему "викривлень", витоки яких - у порушенн╕ первинно╖ симетр╕╖ Арди. На думку П. Карр╕, питання про те, чи для Арди це мав бути "реальний" перех╕д в╕д геоцентричного св╕ту-диска до гел╕оцентричного глобуса або просто зрушення у космолог╕чн╕й перцепц╕╖, не ма╓ сенсу, тому що у будь-якому раз╕ "ефект однаковий: моря в╕дтепер вигнут╕, ╕ стародавн╕й "прямий шлях" втрачено, а разом з ним - ╕ "прямий погляд" (Curry 1998: 123). ╤ншими словами, плоск╕сть земл╕ на первинному етап╕ м╕фо╕стор╕╖ робить можливим прямий зв'язок з безсмертною землею для мешканц╕в Середзем'я, який п╕зн╕ше буде втрачено.

Головне зм╕стовне значення епохи Вал╕нору Незатьмареного - це створення первинного ядра сакрального знання та творчого вм╕ння (дал╕ - просто "сакральне ядро"), безпосередн╕ми одержувачами якого ╓ ельфи, точн╕ше т╕ з них, хто в╕дгукнулись на заклик валар, прийшли до Аману й оселилися у св╕тл╕ Двох Древ. Кв╕нтесенц╕╓ю або матер╕альним символом цього ядра стають три Сильмарил╕, ╕ тому саме з ними пов'язане порушення симетр╕╖ ╕ гармон╕╖ ц╕╓╖ епохи: Затьмарення Вал╕нору. За допомогою хтон╕чного чудовиська (павучихи Унгол╕ант) Мелькор руйну╓ Два Древа ╕ викрада╓ Сильмарил╕, з якими в╕н т╕ка╓ у Середзем'я. Таким чином, у Вал╕нор проника╓ темрява ╕ смерть, а в Середзем'я - частина безсмертя ╕ сакральност╕ Вал╕нору. ╤стор╕я отриму╓ первинний ╕мпульс ╕ порушений баланс системи змушу╓ ╖╖ частини рухатися ╕ зм╕нюватися. Саме в момент Затьмарення Вал╕нору почина╓ться мета-квест Середзем'я, а конф╕гурац╕я св╕ту видозм╕ню╓ться.

Перша Епоха Середзем'я почина╓ться з╕ створення сонця ╕ м╕сяця (валар створюють ╖х з останн╕х кв╕тки ╕ плоду зруйнованих Двох Древ). В╕дтепер день ╕ н╕ч зм╕нюють одне одного в усьому св╕т╕, ╕ Середзем'я прокида╓ться в╕д свого сну, а "час Двох Дерев" одразу почина╓ сприйматися як "золотий в╕к", куди нема╓ вороття: "...and in those days the Trees still flowered, and the changeful Moon was not yet made, and there was peace and bliss" (Tolkien 1993a, 172).

Аман ще лиша╓ться у ф╕зичному св╕т╕, але в╕дтепер в╕н ста╓ майже повн╕стю недоступним: валар п╕д╕ймають гори Пелор╕, що захищають Вал╕нор з╕ сходу, до надзвичайних висот, розташовують там пост╕йну охорону, а також утворюють у мор╕ м╕ж Аманом ╕ Середзем'ям Зачарован╕ Острови, як╕ стають перешкодою для мореплавц╕в: "Hardly might any vessel pass between them, for in the dangerous sounds the waves sighed forever upon dark rocks shrouded in mist. And in the twilight a great weariness came upon mariners and a loathing of the sea; but all that ever set foot upon the islands were there entrapped, and slept until the Change of the World" (Tolkien 1994, 120). Таким чином, плавання до Аману перетворю╓ться на складне, майже неможливе завдання, що п╕зн╕ше доведеться зд╕йснити геро╓в╕ у ход╕ квесту. До того ж, на цьому приклад╕ "Приховання Вал╕нору" ми бачимо один ╕з виход╕в альтернативно╖ м╕фолог╕╖ до "зони д╕алогу" з традиц╕йними м╕фолог╕ями п╕вноч╕ та заходу ╢вропи, а саме - з ╕рландськими уявленнями про "острови на заход╕" та ╕мрами, плавання до них. Можна сказати, що м╕фолог╕я Арди реконструю╓ той самий прам╕ф "зах╕дних остров╕в", якого бракувало кельтським легендам (Михайлова 2002: 154).

У свою чергу Середзем'я Першо╖ Епохи ста╓ ареною багато╖ на под╕╖ ╕стор╕╖, у центр╕ яко╖ в╕йна ельф╕в ╕з Мелькором. В╕дтепер тут вза╓мод╕ють раси ельф╕в, людей, карлик╕в тощо; вони займаються доместикац╕╓ю земель: утворюють поселення, закладають буд╕вл╕, формують корол╕вства, дають ╖м наймення. Вал╕нор ╕ Середзем'я утворюють виразну опозиц╕ю: в╕чн╕сть у Вал╕нор╕ трива╓, в╕дтепер це край п╕дкресленого, захищеного спокою, незм╕нност╕, в╕дмови в╕д втручання у в╕йни; Середзем'я - це пост╕йн╕ зм╕ни, р╕ст, неспок╕й, беззахисн╕сть, а також безперервн╕ в╕йни ╕ смерть. Для б╕льшост╕ населення Середзем'я Вал╕нор - це легенда; для ельф╕в, що покинули Вал╕нор, - це сакральне знання, яке треба зберегти. Але у боротьб╕ з Мелькором, що ╓ наймогутн╕шим з валар, Вал╕нор - ще й джерело останньо╖ над╕╖. Тому кульм╕нац╕╓ю Першо╖ Епохи ста╓ подорож-плавання Еаренд╕ля, згаданого вище героя квесту, на зах╕д, насл╕дком яко╖ ╓ допомога валар ╕ перемога над Мелькором.

Друга Епоха Середзем'я вводить тернарну опозиц╕ю Аман / Нуменор / Середзем'я, де Нуменор - це остр╕вна кра╖на, що з'явля╓ться у мор╕ м╕ж Аманом ╕ Середзем'ям, земля-подарунок в╕д валар трьом родам людей, як╕ допомагали у боротьб╕ з Мелькором протягом Першо╖ Епохи. Зм╕на конф╕гурац╕╖ зач╕па╓ також Вал╕нор та Середзем'я. У сх╕дного узбережжя Вал╕нору, на остров╕ Тол Ерессеа, набува╓ значущост╕ такий локус, як гавань Аваллоне, де поселяються ельфи, як╕ повертаються з Середзем'я. Саме Аваллоне бачать мореплавц╕-нуменорц╕, виходячи у зах╕дне море: "...and there is in that land a haven that is named Avallóne, for it is of all nearest to Valinor, and the tower of Avallóne is the first sight that the mariner beholds when at last he draws nigh to the Undying Lands over the leagues of the Sea" (Tolkien 1994, 312) Середзем'я повн╕стю зм╕ню╓ сво╖ контури: у В╕йн╕ Гн╕ву вся зах╕дна частина континенту йде п╕д воду: тобто опанований д╕яльн╕стю ельф╕в у Першу Епоху ландшафт зника╓. Територ╕я "оновлю╓ться" для нового витка м╕фо╕стор╕╖. Пер╕од ╕снування Нуменору - це також час виникнення С╕рих Гаваней на заход╕ Середзем'я, "кра╖ни т╕ней" Мордору, заснованого Сауроном, демон╕чним посл╕довником Мелькора, та дек╕лькох ельф╕йських корол╕вств. Але ступ╕нь актуал╕зац╕╖ Середзем'я у Другу Епоху, його "розландшафтнення", в╕дносно низький, ╕ це пов'язано насамперед з тим, що новий мета-квест (В╕йна Персня) розгортатиметься у наступну епоху.

Для Друго╖ Епохи набагато важлив╕шою ╓ ╕стор╕я Нуменору, серединного члена тернарно╖ опозиц╕╖. Образ Нуменору, Атлантиди св╕ту Арди, да╓ надзвичайно багатий м╕фолог╕чний матер╕ал, але головну роль в╕д╕гра╓ опов╕дь про пад╕ння. Через пад╕ння людей (бажання здобути безсмертне життя ╕ порушення ними заборони валар) доля цього краю - бути втраченим назавжди, тернарна опозиц╕я ма╓ знов стати б╕нарною. Проте значення Нуменору поляга╓ у створенн╕ ядра сакрального знання ╕ творчого вм╕ння для людей. Це ядро буде принесене у Середзем'я п╕сля загибел╕ Нуменору тими, хто виживе, ╕ стане базисом для створення корол╕вств людей на заход╕ Середзем'я, ╕, таким чином, хронотоп Нуменору гратиме роль втраченого "центра", "золотого в╕ку" у процес╕ актуал╕зац╕╖ Середзем'я Третьо╖ Епохи.

Затоплення Нуменору наприк╕нц╕ Друго╖ Епохи спричиня╓ до наступно╖ трансформац╕╖ св╕ту, що у традиц╕╖ ельф╕в пода╓ться як найб╕льш значуща, як було показано вище за допомогою цитати з "Амбарканти": це перем╕щення Вал╕нору поза меж╕ св╕ту, доступного смертним. Таким чином, опозиц╕я Аман / Середзем'я дещо наближу╓ться до протиставлення Цей св╕т / ╤нший св╕т (принаймн╕, з точки зору людей), що п╕дсилю╓ться загальнопоширеним у Третю Епоху мотивом в╕дпливу ельф╕в на зах╕д. Для ельф╕в все ще лиша╓ться доступним Прямий Шлях у прихований Вал╕нор - "складна дорога у центр" (за Ел╕аде), яка недоступна людям: "Thereafter there is no visible dwelling of the divine or immortal on earth. Valinor (or Paradise) and even Eressëa are removed, remaining only in the memory of the earth. Men may sail now West, if they will, as far as they may, and come no nearer to Valinor or the Blessed Realm, but return only into the east and so back again; for the world is round, and finite, and a circle inescapable - save by death. Only the 'immortals', the lingering Elves, may still if they will, wearying of the circle of the world, take ship and find the 'straight way', and come to the ancient or True West, and be at peace." (Tolkien 1995: 156).

Таким чином, перетворення св╕ту на кулю знамену╓ завершення "м╕фолог╕чного часу" Арди ╕ к╕нець усього первинно-м╕фолог╕чного у н╕й. Третя Епоха - це епоха початку дом╕нування людей ╕ поширення ╖хньо╖ цив╕л╕зац╕╖, яка почина╓ вит╕сняти все ╕нше, надаючи йому статус "позаприродного". Остання "м╕фолог╕чна загроза" Середзем'я - це агрес╕я Саурона ╕ В╕йна Персня, яка вимага╓ в╕д людей об'╓днання з ╕ншими расами. Драматизм цього об'╓днання просяка╓ Третю Епоху, набираючи форми д╕алогу, конфронтац╕╖, недов╕ри, зради, напруги, дружби, кохання тощо. Проте, як зазнача╓ Кабаков, ця епоха "в╕дтворю╓ ситуац╕ю розпаду системи, коли р╕зн╕ народи майже втратили контакт один з одним ╕ сприймають ╕нший тип буття ╕ мислення з п╕дозрою ╕ неприязню. Сп╕вдружн╕сть Персня, що склада╓ться у книз╕ (Fellowship of the Ring), - це останн╕й союз представник╕в р╕зних народ╕в в ╕стор╕╖ Середзем'я, коротка мить возз'╓днання перед остаточним розривом" (Кабаков 1989: 15). Ця складна вза╓мод╕я ментал╕тет╕в ╕ способ╕в буття утворю╓ мета-квест Персня, що охоплю╓ й унаочню╓ велику к╕льк╕сть рег╕он╕в Середзем'я ╕ в╕дпов╕дних рас.

Такими ╓ конф╕гурац╕╖ опозиц╕╖ Аман / Середзем'я, що зумовлюють напрямки квестового руху протягом чотирьох головних пер╕од╕в ╕стор╕╖ Арди. Як ми побачили, наскр╕зними мотивами тут виступають гранд╕озн╕ св╕толандшафтн╕ зм╕ни, локал╕зац╕я джерел св╕тла та в╕дношення рег╕он╕в до них, набуття ╕ втрата "остр╕вного раю", створення ╕ спроба зберегти певне сакральне ядро. У сер╕╖ космогон╕чних м╕ф╕в закладаються дв╕ пров╕дн╕ характеристики актуал╕зац╕╖ св╕ту Арди: значущ╕сть найменування ╕ наголос на акт╕ творення. Процес найменування ╓ п╕дкреслено двонаправленим, в╕н "в╕дкрива╓ ╕ найменовану р╕ч, ╕ самого того, хто да╓ наймення… у чутливому читачев╕ в╕н збуджу╓ приховане в╕дчуття ун╕версально╖ сили ╕мен╕, якщо це правильне ╕м'я" (Twentieth century.. 1991: 800). Тобто ном╕нац╕я теж розгляда╓ться як акт творення, насл╕дки якого не менш вагом╕, н╕ж творення матер╕альне.

Отже, сакральн╕ вз╕рц╕, закладен╕ на самому початку ╕снування св╕ту Арди, зумовлюють ╕ спрямовують подальший розвиток категор╕╖ творення на р╕зних р╕внях буття. Через це часто кажуть про "б╕бл╕йний" характер текст╕в, що м╕стять опов╕д╕ про Вал╕нор Незатьмарений та Першу Епоху. Д╕йсно, погляд на "Сильмарил╕он" як на "священне писання, одкровення" ╓ дуже поширеним, ╕ паралел╕ з Б╕бл╕╓ю здаються ц╕лком вмотивованими, але т╕льки з╕ Старим Запов╕том, який "показу╓ розгортання Божого плану кр╕зь ╕стор╕ю" (Raw 1991: 227) у динам╕ц╕. Старий Запов╕т, що справив великий вплив на давньоангл╕йську л╕тературу, пропонував англосаксам-язичникам "посл╕довну опов╕дь початку св╕ту" (Godden 1991: 207). В╕дпов╕дно у "альтернативн╕й м╕фолог╕╖" Толк╕на люди через ельф╕в отримують зв'язну опов╕дь про створення Арди та джерело зла у н╕й, а також ╕стор╕ю становлення та ном╕нац╕╖ рег╕он╕в Середзем'я, кра╖ни, яка згодом ц╕лком належатиме людям. Б╕бл╕йну ╕стор╕ю про Сад Едему та першопад╕ння людей ми не знайдемо у "Сильмарил╕он╕", але, за виразом Т. Шипп╕, Толк╕н "залишив для не╖ прост╕р" (Shippey 2001:242) у св╕толандшафт╕ Арди.

Л╕тература

  1. Кабаков Р.И. (1989). "Повелитель колец" и проблема современного литературного мифотворчества. Автореф. дис... канд. филол. наук. - Ленинград.
  2. Мелетинский Е.М. (2000). Поэтика мифа. - М.: Издательская фирма "Восточная литература" РАН.
  3. Михайлова Т.А. (2002). "Острова за морем", или Тема плаваний в Иной мир в ирландской традиции// Представления о смерти и локализация Иного мира у древних кельтов и германцев. - М.: Языки славянской культуры. - С.153-182.
  4. Павк╕н Д. М. (2002). Образ Чар╕вно╖ Кра╖ни в романах Дж.Р.Р.Толк╕на: л╕нгвокогн╕тивний анал╕з: Дис… канд. ф╕лол. наук. - Черкаси.
  5. Тихомирова Е.В. (2001). Альтернативная мифология для Англии, или Квест Профессора Толкина // В╕кно в св╕т. - ? 3. - С.107-113.
  6. Элиаде М. (1998). Миф о вечном возвращении. - СПб.: "Алетейя".
  7. Curry P. (1998). Defending Middle-earth. Tolkien: Myth and Modernity. - L. Harper Collins.
  8. Fonstad K. (1994). The Atlas of Middle-earth. - L.: Harper Collins.
  9. Godden M. (1991). Biblical Literature: The Old Testament // The Cambridge Companion to Old English Literature. - Cambridge: Cambridge Univ. Press. - P.206-226.
  10. Raw B. (1991). Biblical Literature: The New Testament // The Cambridge Companion to Old English Literature. - Cambridge: Cambridge Univ. Press. - P.227-242.
  11. Shippey T. (2001). J.R.R.Tolkien. Author of the Century. - Boston, NY: Houghton Mifflin.
  12. Tolkien J.R.R.. (1995). The Letters. - L.: Harper Collins.
  13. Twentieth-century Science-fiction Writers. (1991). Ed. By N.Watson, P.Schellinger. - Chicago, L.: St.James Press.

Джерела ╕люстративного матер╕алу

  1. Beowulf. (2001). - NY, L., W.W.Norton & Company.
  2. Tolkien J.(1993 a). The Lost Road. Ed. by Christopher Tolkien. - L.: Harper Collins.
  3. Tolkien J.(1993 b). The Shaping of Middle-earth. Ed. by Christopher Tolkien. - L.: Harper Collins.
  4. Tolkien J. (1994). The Silmarillion. Ed. by Christopher Tolkien. - L.: Harper Collins.

 


Новости | Кабинет | Каминный зал | Эсгарот | Палантир | Онтомолвище | Архивы | Пончик | Подшивка | Форум | Гостевая книга | Карта сайта | Кто есть кто | Поиск | Одинокая Башня | Кольцо | In Memoriam



Na pervuyu stranicy Отзывы Архивов


Хранители Архивов