переклад Aiwe, редакцiя Noruil
J.R.R.Tolkien
Айнулiндале
Музика Айнур
Був Eру, ╢диний, кого в Aрдi звали Iлyватар, i найперше створив вiн Aйнур, Святих, що були породженням його думки, i були вони з ним перш нiж щось iнше було створене. I вiн говорив до них, пропонуючи ╖м теми музики. I спiвали вони перед ним, i вiн радiв. Але довго спiвали вони поодинцi, або кiлька разом, доки iншi слухали, бо кожен розумiв лише ту частину розуму Iлуватара, з яко╖ постав, i в розумiннi братiв сво╖х виростали вони, та повiльно. Однак, слухаючи - досягли таки глибшого розумiння i розвились в унiсонi й гармонi╖.
I сталося так, що Iлуватар скликав докупи усiх Айнур та оголосив ╖м могутню тему, розкриваючи ╖м речi дивовижнiшi й бiльшi нiж досi, i слава початку ╖╖ та пишнiсть кiнця вразила Айнур так, що мовчки схилились вони перед Iлуватаром.
Тодi мовив до них Iлуватар: "Iз теми, що дав я вам, нинi бажаю аби створили ви у гармонi╖ Велику Музику. Я запалив вас вiд Вогню Невгасимого, тож повиннi ви нинi явити вашу силу в прикрашеннi теми цi╓╖, кожен за задумом власним i на свiй розсуд. Я ж сидiтиму й слухатиму, i радiтиму, що велика краса через вас пробудилась у пiснi."
Тодi голоси Айнур, подiбнi до лютень та арф, сопiлок i рогiв, вiол та органiв, i до незлiчених хорiв, почали втiлювати Iлуватарову тему у велику музику. I здiйнялися звуки безкiнечних мiнливих мелодiй, що гармонiйно сплiтались, ширились за межi чутностi у висоти й долини, i помешкання Iлуватарове переповнилось, i музика, i вiдлуння музики розлилися далеко у Порожнечу, i не була то вже порожнеча. Нiколи бiльше не творили Айнур музики, подiбно╖ до цi╓╖, хоч сказано, що величнiша буде ще створена перед Iлуватаром хорами Айнур та Дiтей Iлуватарових пiсля кiнця днiв. Тодi теми Iлуватара будуть зiгранi вiрно, i отримають Буття у мить ╖хнього вираження, бо тодi усi зрозумiють його намiр щодо ╖хньо╖ ролi, i кожен пiзна╓ розум кожного, й Iлуватар дасть ╖хнiм думкам та╓мний вогонь, i возраду╓ться.
Але зараз Iлуватар сидiв i слухав, i довго все подобалось йому, бо не було в музицi жодно╖ вади. Та з розвитком теми з'явилася думка у серцi Мeлкора вплести до не╖ плоди сво╓╖ уяви, що не пасували до Iлуватарово╖ теми, бо хотiв вiн збiльшити силу i славу частини призначено╖ йому. Мелкоровi серед Айнур данi були найбiльшi дари сили i знань, i мав вiн частину у всiх дарах братiв сво╖х. Часто ходив вiн один в порожнi мiсця, шукаючи Невгасимого Вогню, бо горiло у ньому бажання дати Буття власним речам, i здавалось йому, що Iлуватар не подбав про Порожнечу, i сповнився нетерпiння через те, що порожня вона. Та не знайшов вiн Вогонь, бо вiн у Iлуватара. Зате наодинцi з'явились у нього думки, не схожi на думки братiв його.
Деякi з цих думок i вплiв вiн до музики, й одразу ж розлад виник навколо нього, й багато з тих, що спiвали коло нього розгубились, i думки ╖хнi змiшались, i музика ╖х запнулась. Але деякi почали пiдлаштовувати свою музику бiльше до його думок, анiж до тих, що спершу мали самi. Тодi розлад Мелкора поширився все далi i далi, i мелодi╖, чутнi спочатку, розлилися морем бурхливих звукiв. Та Iлуватар сидiв i слухав доки не здалось, що перед троном його люту╓ буря, немовби темнi води, що пiшли вiйною однi на других у ненастанному гнiвi, який не втишить нiщо.
Тодi устав Iлуватар i узрiли Айнур, що вiн усмiха╓ться. I пiдняв вiн угору лiву руку свою, i нова тема серед бурi почалась, схожа й не схожа на попередню. I мала вона силу i нову красу. Але розлад Мелкорiв здiйнявся назустрiч шумом i гамором, i змагався iз нею, i знову була вiйна звукiв, ще запеклiша анiж до того, аж доки багато з Айнур збентежились i вже не спiвали, i почав перемагати Мелкор. Тодi знов устав Iлуватар, i побачили Айнур, що обличчя його суворе. I пiднiс вiн угору праву руку, i ось! третя тема знялась серед безладу, вiдмiнна вiд iнших. Бо здавалася спершу солодкою й нiжною, нiби просто переливи м'яких звукiв у витончених мелодiях, та нiщо би ╖╖ не заглушило, i була в не╖ сила i глибина. I врештi здалося, що то двi музики розростаються водночас перед троном Iлуватара, i були вони украй мiнливi. Одна була глибока, розкотиста i прекрасна, але повiльна i змiшана з невимовним сумом, з якого i набула всi╓╖ сво╓╖ краси. Iнша досягла ╓дностi й цiлiсностi в собi самiй, та була гучною, i марнотною, i повторювалась безкiнечно. I мало було в нiй гармонi╖, зате галаслива була, наче ревiння багатьох труб в кiлька нот. I намагалась вона заглушити iншу силою свого голосу, але здавалось, що найпереможнiшi ╖╖ ноти та взяла й вплела у власний урочистий вiзерунок.
Серед цi╓╖ борнi, вiд яко╖ здригалися зали Iлуватара i трепет розлився у тишi доти непорушнiй, втрет╓ устав Iлуватар, i на обличчя його страшно було дивитись. Тодi здiйняв вiн обидвi руки сво╖, i одним акордом, глибшим анiж Безодня, вищим нiж Небосхил, пронизливим мов свiтло очей Iлуватарових, Музика спинилась.
Тодi заговорив Iлуватар i сказав: "Могутнi Айнур, i Мелкор наймогутнiший з них, але це слiд йому знати i всiм Айнур, що я ╓ Iлуватар, i тi речi, про якi ви спiвали, я покажу, щоб побачили ви, що ви зробили. А ти, Мелкор, побачиш, що не може бути зiграна тема, джерело яко╖ не в менi, i нiхто не змiнить музики на мене не зваживши. Бо хто спробу╓ це, то врештi побачить, що вiн лише iнструмент у мо╖х руках для створення речей дивовижнiших вiд тих, що уявляв собi досi."
Злякались Айнур, i не розумiли ще слiв сказаних ╖м, i Мелкор сповнився сорому, з якого зародилася пота╓на злiсть. Iлуватар же пiднявся у славi i вийшов iз чудових тих мiсць, що зробив ╖х для Айнур, i Айнур пiшли слiдом.
I коли прийшли вони у Порожнечу, Iлуватар сказав ╖м: "Ось ваша Музика!" i показав ╖м видiння, даючи зiр де до того був лише слух. I вони побачили новий Свiт, зроблений видимим перед ними, у виглядi кулi посеред Порожнечi, i вiн висiв у нiй, та вiд не╖ не був. I доки вони дивились i чудувались, Свiт цей почав розгортати свою iсторiю, i здалося ╖м, що вiн живе й вироста╓. I коли Айнур якийсь час мовчки вдивлялися, Iлуватар знову сказав: "Ось ваша Музика! Це ось ваш спiв, i кожен iз вас знайде тут, серед задуму, що я розгорнув перед вами, усi тi речi, якi, може здатися, сам задумав або додав. А ти, Мелкор, вiдкри╓ш усi пота╓мнi думки твого розуму, i побачиш, що вони лишень частина цiлого i внесок до його слави."
Про багато iнших речей говорив Iлуватар до Айнур у той час, i пам'ятаючи цi слова, та завдяки знанню, власно╖ музики, що кожен з них мав, Айнур знають багато з того, що було, i ╓, i ма╓ настати, i небагато закрито вiд них. Та все ж, деяких речей не бачать вони, анi поодинцi, анi радячись разом, бо нiкому Iлуватар всього не вiдкрив, i в кожнiй епосi з'являються речi новi й не провiщенi, бо не походять з минулого. Тож коли розгорнулось це видиво Свiту перед ними, Айнур побачили, що в ньому ╓ речi, про якi вони не думали. I побачили вони зi здивуванням прихiд Дiтей Iлуватара, i помешкання пiдготовлене для них. I вони побачили, що самi, роботою музики ╖хньо╖, теж трудились, готуючи це помешкання i навiть не знали, що ма╓ воно певне призначення попри свою красу, бо Дiти Iлуватара були задуманi ним одним, i прийшли з третьою темою, i не було ╖х у темi, запропонованiй Iлуватаром спочатку, тож нiхто iз Айнур не брав участi у створеннi ╖х. Тому, коли вони ╖х побачили, ще бiльше ╖х полюбили, бо були вони вiдмiннi вiд них самих, дивнi i вiльнi. В них побачили Айнур розум Iлуватара, вiдображений заново, i навчились ще трохи вiд його мудростi, яка iнакше була би прихована навiть вiд Айнур.
Дiти Iлуватара - це Ельфи i Люди, Першородженi й Наступники. I серед всi╓╖ пишноти Свiту, його широких просторiв, його кружляючих вогнiв, Iлуватар обрав мiсце для ╖х перебування у Глибинах Часу та серед незлiченних зiрок. I це помешкання могло здатися маленьким для тих, хто бере до уваги тiльки велич Айнур, а не ╖х вражаючу точнiсть, бо могли вони взяти увесь простiр Арди за основу для колони i зводити ╖╖, доки конус вершини не буде гострiшим за вiстря голки, або для того, хто раху╓ться тiльки з незмiрними просторами Свiту, який все ще формують Айнур, i не бере до уваги точнiсть, з якою вони майструють всi речi у ньому. I коли Айнур узрiли це помешкання у видiннi й узрiли Дiтей Iлуватара, що народжуються в ньому, то наймогутнiшi серед них схилили сво╖ думки i бажання до того мiсця. I серед цих Мелкор був найстарший, бо то вiн на початку був найбiльшим серед Айнур, що творили Музику. I вiн вдав, навiть спершу й для себе, що бажа╓ пiти туди й впорядкувати всi речi на краще для Дiтей Iлуватара, керуючи безладом жару i холоду, що через нього сталися. Та вiн бiльше хотiв пiдкорити сво╖й волi Ельфiв i Людей, заздрячи дарам, якими Iлуватар пообiцяв ╖х надiлити. I хотiв вiн мати пiдвладних йому, i слуг, i називатися Повелителем, i бути володарем над волею усiх iнших.
Iншi ж Айнур подивились на цю домiвку, влаштовану у широких просторах Свiту, який Ельфи називають Арда, Земля, i серця ╖х зрадiли у свiтлi, i очi ╖хнi, бачачи всi цi кольори, наповнились радiстю, але через ревучi моря впали вони у великий неспокiй. I побачили вони вiтри i повiтря, i речовини з яких зроблена Арда - залiзо та камiнь, срiбло i золото та багато iнших речовин. Та з усього воду найбiльше вони похвалили. I кажуть Ельдар, що у водi живе вiдлуння Музики Айнур бiльше нiж у будь-якiй iншiй речовинi, що тiльки ╓ на цiй Землi. I багато Дiтей Iлуватара досi дослухаються до голосiв Моря, та не знають, що вони слухають.
До води тепер звернув той Aйну, котрого Ельфи зовуть Ульмо, сво╖ думки. З усiх найбiльше навчив його Iлуватар музики. А про повiтря й вiтри Мaнве думав найбiльше, найшляхетнiший серед Айнур. Про будову Землi думав Aуле, якому Iлуватар дав майстернiсть та знання лиш трiшки меншi анiж Мелкоровi, та любив Ауле i пишався дiлами творення, i виготовленням речей, а не володiння чи панування, тому давав вiн, а не накопичував, i був безтурботний, увесь час беручись за якусь нову роботу.
I заговорив Iлуватар до Ульмо й сказав: "Чи башиш, як тут, у цьому маленькому царствi серед Глибин Часу Мелкор затiяв вiйну проти тво╖х володiнь? Лютий холод понад усяко╖ мiри видумав вiн, але не знищив краси водогра╖в тво╖х, анi чистих озер. Подивися на снiг, та майстерну роботу морозу! Жару придумав Мелкор i вогнi невгамовнi, та не висушив твого бажання, i музики моря не заглушив вiн цiлком. Краще глянь на велич i славу хмар, i вiчно мiнливих туманiв, i прислухайся до дощу, що спада╓ на Землю! У цих хмарах тво╓ мистецтво найближче до Манве, твого друга, якого ти любиш."
Тодi вiдповiв Ульмо: "Воiстину, Вода стала нинi прекраснiшою нiж уявляв те я в серцi, i нiколи, навiть у найпота╓мнiших думках, не уявляв я снiжинки, i в усiй мо╖й музицi не було падаючого дощу. Я знайду Манве, щоб ми удвох творили мелодi╖ для утiхи тво╓╖!" I Манве та Ульмо з початку були в союзi, i у всьому найвiрнiше служили Iлуватаровiй метi.
I в той час, як Ульмо говорив, i доки Айнур все дивились на це видiння, воно зникло й сховалось iз ╖хнiх очей. I здалось ╖м, що в ту мить побачили вони нову рiч, Тьму, яко╖ не знали до того, хiба що в думках. Та закохались вони у красу видiння того, i поринули у вiдкривання Свiту, який здобув буття, i уми ╖хнi були наповненi ним, бо iсторiя була незавершена i круги часу не сповнились, коли видiння пропало. I кажуть, що видiння припинилось перед звершенням Панування Людей i згасанням Першороджених, тому, хоч Музика i понад усiм, Вaлар не бачили зором Подальшi Епохи чи кiнець Свiту.
Тодi стався неспокiй серед Айнур, але Iлуватар звернувся до них i сказав: "Я знаю бажання ваших умiв, що те, що ви бачили, ма╓ бути насправдi, не тiльки у ваших думках, але так як самi ви всi ╓, а все ж, iнакше. Тому кажу я: Еа! Хай Будуть цi речi! I я пошлю в Порожнечу Невгасимий Вогонь, i вiн буде серцем Свiту, i Свiт Буде. I тi з вас, що хочуть, можуть зiйти в нього." I раптом побачили Айнур свiтло в далинi, наче хмара з живим серцем iз полум'я. I вони знали, що то не тiльки видiння, а що Iлуватар створив нову рiч: Еа, Свiт, що ╢.
Таким чином, деякi з Айнур перебували далi з Iлуватаром за межами свiту, а iншi, i серед них багато з найбiльших та найпрекраснiших, полишили Iлуватара й спустились у нього. Але Iлуватар поставив таку умову, чи то - необхiднiсть ╖хньо╖ любовi, що сила ╖х вiдтепер у свiтi й до нього прив'язана, щоб бути у ньому назавжди, доки не завершиться вiн, так, що вони ╓ його життям а вiн ╖хнiм. I тому названi вони Валар, Сили Свiту.
Та коли прийшли Валар у Еа, то спершу були приголомшенi та збентеженi, бо нiчого ще не було з баченого у видiннi, i все було у зачинi i ще не сформоване, i було темно, бо Велика Музика була лише ростом i потоком думки у Беззвучних Залах, а видiння лишень пророцтвом, та зараз, увiйшовши у початок Часу, побачили Валар, що Свiт був лише передвiщений i передспiваний, i вони мусять здiйснити його. Тож почались ╖хнi великi труди у просторах безмiрних та недослiджених, та у вiках незлiченних i позабутих, доки у Глибинах Часу i в серединi просторих залiв Еа стались та година й те мiсце, де зроблене помешкання для Дiтей Iлуватара. I в цiй роботi найбiльша частка належить Манве, Ауле та Ульмо, Мелкор теж був там спочатку, та вiн втручався у все, що було зроблено, обертаючи, якщо мiг, для сво╖х бажань та цiлей, i вiн запалив великi вогнi. Коли Земля була ще молода та повна полум'я, Мелкор запрагнув ╖╖, i сказав до iнших Валар: "Це буде мо╓ царство, i я оголошую його сво╖м!"
Та Манве був братом Мелкора у розумi Iлуватара, i вiн був головним iнструментом у другiй темi, яку пiдняв Iлуватар проти розладу Мелкора, i скликав вiн до себе багато менших i бiльших духiв, i вони зiйшли на простори Арди i помогли Манве, iнакше Мелкор перешкоджав би завершенню ╖хньо╖ роботи довiку, i Земля зiв'яла би й не зацвiвши. I сказав Манве до Мелкора: "Не забереш ти собi царства цього, непоправдi, бо iнших багато трудилися тут не менше вiд тебе." I була сутичка мiж Мелкором i рештою Валар, i на той час Мелкор вiдступив i пiшов до iнших кра╖в, i робив там, що хотiв, та не погасло бажання Царства Арди у серцi його.
Тепер взяли собi Валар форму i колiр, i приведенi в Свiт любов'ю до Дiтей Iлуватара на яких сподiвались, взяли собi форму таку, як бачили у Видiннi Iлуватара, тiльки величнiшу i прекраснiшу. До того ж форма ╖х походить бiльше вiд ╖х знання видимого Свiту, анiж Свiту самого, i вона ╖м не потрiбна, хiба що носять ╖╖, як ми носимо одяг, та ми можемо бути оголенi й не втрачати буття. Тому Валар можуть ходити, коли схочуть, неодягненi, i тодi навiть Ельдар не можуть чiтко вiдчути ╖хню присутнiсть. Та коли бажають Валар одягтись, то беруть на себе форми, деякi як чоловiк, а iншi як жiнка, а внаслiдок рiзницi характерiв, що мали з самого початку, вони втiлюються за вибором кожного, та цей вибiр не робить ╖х чоловiком чи жiнкою, так як i в нас одяг показу╓, чоловiк це чи жiнка не роблячи ними. Але форми, у якi Великi вбираються не повсякчас схожi на форми королiв та цариць Дiтей Iлуватара, бо часом можуть вони з'являтись у народжених власною думкою формах, величних i страшних.
I зiбрали собi Валар чимало супутникiв, котрi менших, а котрi мало не таких же великих як самi, i вони трудились разом, впорядковуючи Землю i приборкуючи ╖╖ буйство. Побачив Мелкор зроблене, i що Валар ходять по Землi як видимi сили, зодягнутi у шати Свiту, i були гарнi та славнi на вигляд, i благословеннi, i що Земля стала садом для ╖х утiхи, бо сум'яття ╖╖ вгамоване. Заздрiсть його виросла тодi в ньому, i вiн також прибрав видимо╖ форми, та через сво╓ ╓ство та злiсть, що палала у йому, була вона темна й жахлива. I зiйшов вiн у Арду у силi i величi бiльшiй, нiж будь-хто з Валар, як гора, що пiднiма╓ться з моря, i немов вершина ╖╖ понад хмарами i льодом укрита, i сповита вогнем i димами, i свiтло очей Мелкора було як полум'я, що диха╓ жаром i пронизу╓ смертельним холодом.
Так почалася перша битва Валар iз Мелкором за панування у Ардi. I про цi буйства Ельфи знають небагато, бо все повiдане тут походить вiд самих Валар, з якими Ельдалi╓ розмовляли в землi Валiнор, i якi навчали ╖х, та Валар не розповiдали багато про вiйни перед приходом Ельфiв. Та все ж кажуть серед Ельдар, що Валар завжди намагались, незважаючи на Мелкора, керувати Землею й готувати ╖╖ до приходу Першороджених, що вони будували землi а Мелкор руйнував ╖х, долини вибирали а Мелкор пiднiмав ╖х, гори витiсували - Мелкор ╖х перевертав, моря заглиблювали - Мелкор розливав ╖х, i нiщо не мало спокою i не росло довго, бо як тiльки починали роботу Валар - переробляв ╖╖ Мелкор або ж псував. Та не була все ж таки марною ╖хня праця, i хоч нiде i нi в чому воля ╖хня i мета не була уповнi досягнута, й усi речi були iншого кольору й форми, нiж хотiли того Валар, повiльно Земля була сформована таки й зроблена твердою. I так було влаштоване нарештi помешкання для Дiтей Iлуватара в Глибинах Часу i серед незлiченних зiрок.
Взято iз сайта
Amdir i-Ngelydh
