[John]

Знову сам.

Це Фаститокалон, дивись!
Пристав до НЬОГО, йди униз,
Хоч гол він – ні паростка.
Залиш моря! Танцюй, катись,
Або ж лягай на сонце - скрізь
Багато чайок. Острів!
Обачно!
Не тонуть чайки .
Ще можуть сісти тут, авжеж,
Щоб пір`я чистити, але ж
Дивуються тому
Хто може вірити ЙОМУ,
Щоб відпочити хоч на хвиль
Від завших хвилювань та хвиль,
Із чаєм на вогню?
Ах, дурні, хто сюди пристав,
І мале вогнище зібрав -
Щоб грітися чайком!
Хоч луску ЙОГО не пробить
Та ВІН здається, спить; но вмить
Пірна на дні морском
Із смішком;
Як ВІН почує тупіт ніг
Або ж від вогнища опік
З посмішкою
Пірна,
Та враз переверта,
Щоб змити їх, втопити та
Згубити їх життя,
На дивовижу.
Будь мудрішим!
Багацько монстрів у морях,
ВІН небезпечнійший - аж жах!
Цей Фаститокалон старий,
Єдиний з родичів живий,
Останній з Рибо-черепах.
Як хочеш вижити в морях,
То раджу я тобі:
Як кажуть старі мореплавці –
Не острів те, що не на карті!
А краще, ви
Проводьте дні, у Середзем`ї як вві сні,
У радощах
Усі!

Чекаю на критику.

З повагою.