|
Гноме, я вже казав, що при деякому бажаннi у творах Толкiна читач спроможний побачити алегорiю до будь-якого явища, подii або ж часу.
Кристина Скалл, наприклад, бачить у Пеленорi алегорiю до визволення Эвропи вiд османського захоплення. Таким разом Рохан - це латнi гусари Яна Собеського.
Валiнор, з рiвним успiхом може бути алегорiэю до Америцi, Австралii, або ж, i це мабуть вiрнiше з усього - до втраченого Едему, який Адам вже не здатний знайти знову. Окрiм цих, звичайнiсiньких думок, спробуйте сприяти ще один доказ - Tempora mutantur et nos mutamur in illis. Часи минають й ми змiнюэмся разом iз ними.
Зараз дуже легко побачити Валiнор у Америцi. Але ж навiть у 17 сторiччi така думка була б безглуздою. Якщо ж узяти не минулi часи, а сучаснiсть - то й Схiд буде вiдрiзнятися вiд Ваших алегорiй.
Якщо ж Ви пропонуэте у кожному випадку узяти найбiльш зворучну краiну у найбiльш зворучному до Вашоi мети часу - то таким засiбом можно майже кожну краiну розглядати як Валiнор. I цей засiб пропонують багацько безглуздих "вчених" - таких як Фоменко або ж Вашкевич. Бо якщо якусь рiч змiнювати не згiдно умов, а згiдно фантазii - то результатом буде яка завгодно iнша рiч. Нiяк не зв`язана з попередньою.
Ото ж - не треба бути занадто розумними, а будьте розумними досить. Ул.
|