[Гном]

Це - уривок про прибуття корабля Сторіччя (першого корабля класу льодотаран до Валінору):

І корабель наблизився до землі ще більше. Стало ясно, що хоч «льодовик» ще далеко, корабель не встигне повернути.
- Так це – ЗЕМЛЯ!!! – Але там є затока. Видно, що вона достатньо глибока. Але треба зупинятись. Балакнить усім про це.
Балакнути позначало тою мовою телефонувати (телефон – балачник).
Корабель почав зупинятися. Було дуже дуже багато диму. Але вугілля підкидували не кочегари. У країні, звідки йшов корабель, професії кочегара взагалі не існувало. Вугілля підкидувалось механічним шляхом.
Сам корабель йшов із далекої півночі із- за північних льодовиків. Але для того світу, де йшов корабель, вони були південними.
А земля перед кораблем була Валінором.
Тим часом у Валінорі усі зібрались до Танкветілю святкувати свято весни та перших плодів. Усі без виключення ельфи, валари, майари та ін. зібрались до залів Танкветілю святкувати. І корабель цей з’явився неочікувано, як колись Мелькор або Еаренділ (то вже хронічна хвороба Валінору).
Але не так неочікувано! Ельфи щось почули ще за 4 дні до початку збору на свято (8 днів до корабля) і дуже незвичні почуття про те, що прийде щось зовсім незвичне та незнайоме і будуть великі зміни у дуже багато у чому посилювалось кожна дня. Хтось навіть бачив перегорнуту пирамиду. Балачки про це почались за день до збору. Тривога зростала кожну годину (зранку 1 дня до збору – 20%, увечері – 30%).
Гімлі - єдиний гном в Амані, йому вже набридле валінорське вічне та стабільне життя без змін, війн, смерті, Сауронів, гномів, Еребору, людей, пива та багато чого іншого. В Амані були тільки валари, майари, ельфи та валінорська мова (усі крім гнома вже забули всеспільну). І вони усі вже набридли, хоч вони й щось розповіли але, як бачив гном, далеко не все. Гном вже тисячки разів прокляв Валінор за те, що з нього не повертаються. А коли валари побачили схильність гнома до самогубства, почали тримати його у таких умовах, де неможливо було навіть рухатись без волі валарів. Навіть Ауле, як здогадувався Гімлі, зовсім не був прабатьком йому. Але на свята (одна журба та одні й ті ж пісні та гімни кожен рік!!!) його звільнювали частково.
Почався збір на свято, весь Аман йшов до залів та олтаря Еру на Танкветілі (з півдня гори був вхід до них навколо палацу Манве) та усі, як за розкладом, зібрались у 4 дні. Увесь Аман, з Тол Ересеї(!!!) до самого заходу був порожній. Тривога зростала (на початку свята – 45%) і про чутки почув і Гімлі. А валари теж щось чули, але були дуже зайняті підготовкою до свята та корабель лишився не приміченим.
І почалось дуже невеселе та традиційне свято. Але, хоч ельфи й не порушували свята, тривога була дуже велика (70%, 80%, 90%...). А коли Манве узяв дуже велику корзину плодів та пішов з валарами та багатьма майарами на гору до олтарю (зали були у горі), у ельфів почалась справжня паніка: ЩОСЬ ДОТОЛІ НЕВІДОМЕ БУЛО ВЖЕ ЗОВСІМ НЕДАЛЕКО!!! Усі дуже голосно гомоніли: НОВИЙ МОРГОТ!!!;МАНВЕ СУЛІМО!!! та щось інше тому подібне. Гімлі (він був з ельфами) був дуже радий тим, що свято порушене.
Валари з майарами почали гомоніти тривогу одночасно з ельфами, але вони тільки дивувались своїм почуттям. А Манве з Вардою кинули корзину та пішли на верхній свій пост на Ільмарені, подивились, що у світі відбуваєтся.
- Я нічого незвичного не бачу! – казав Манве.
- Подивись на Валінор – казала Варда
- А… Це один дуже яскравий світляк… Але чому темний зверху?
- Подивись блище!!!
- Це… Що… ЩО ЦЕ ТАКЕ???!!!
- І я не знаю
Манве протер очі…
- ВОНО … ПЛИВЕ ДО ВАЛІНОРУ… ТРЕБА ПОПЕРЕДИТИ ЕЛЬФІВ!!!
- Ні, або похитнеться віра в нас. Треба спочатку знищити це. Попереди валар і майар. ШВИДКО!!! І хай хтось заспокоїть ельфів!
- Тільки тоді буду потрібен я, а хто буде командиром?
- Я БУДУ. Біжи до ельфів, бо щось запідозрять
- Добре. А ти швидше знищуй загрозу, або доведеться розповісти ельфам про все. (розмова велась валінорською)
А тим часом на кораблі сперечались та розмовляли усі:
- Затока поступово зменшується. Треба зупинятись.
- Ми бачили доми ельфів! Вони близько!
- Та нічого вони нам не зроблять! Корабель не зламати, навіть якщо ми самі захочемо!
- Тобто світ – більший, ніж ми собі уявляли!
- Так хто сперечається? Гноми ніколи не вірили в ельфійську брехню.
- Чи це – анклав Ельфіату?
- Так! Вони завжди брехали усім!
- Якщо так, ми зможемо примусити їх нам допомогти.
- А якщо не так?
- То, може бути, їх не з’їв Морок.
- А якщо з’їв?
- Корабель не зламати. Щось тоді зробимо.
Тим часом гучномовець казав:
«Ельфи атакують!!! Вони нам вороги! Уся Україна про це знає!!! Гармати до бою!!! Дамо відсіч! Вдаримо їх дорогоцінне море металевою силою!!! (металева сила = електрична енергія; існувало багато українських стандартів; побутовий стандарт 400 вольт). Сірчану кислоту до бою!!! Образимо й принизимо Ельфіат!!! Що це за ельфи?! Щоб вони, сини собачі, усі перемерли!!! Щоб їх вже забрав верховний султан!!! Геть ельфів!!! Ганьба!!! Україна вперед!!!»
Мова ця почалась, коли валари вдарили усіма можливими засобами на корабель. Ельфи поки що не знали подробиць, але щось вони бачили внутрішнім оком.
Гімлі, тим часом, коли валари побачили корабель і зосередили усю силу та увагу на ньому, а ельфи панікували, тихесенько втік і пішов до морських портів (підслухав, що «загроза» іде з моря) і, поки валари воювали, а ельфи сиділи у залах Танкветілю (валари їх затримували і не давали вийти), обійшов за 2,5 днів гору та досяг Лебедячого порту. Ще за півдня шляху до нього єдиний у Амані гном побачив дуже яскраве світло (корабель не економив залізну силу (електроенергію)) та десь збоку, серед рослин, з’явились нові чорні плями, яких ще ніколи не було, ще іноді, там де було світло (корабель) полихали блискавки, починалась, як бачив гном, велика війна. Відбувалось ще багато чого, що було передвісником великих та величних подій. Гімлі думав: «Повезе – вб’є або забере, не повезе – гірше вже ».
На кораблі... Ні, ніхто й не думав рятуватись. Корабель увімкнув усі ходові труби проти ходу, щоб зупинитись. Там щосили працювали ЗМС (зборища металевої сили), балачники, балакала (радіо), сірчанокислотні гармати (найкраща зброя проти ельфів) та ще багато чого. Не дивлячись на роботу двигунів, корабель (назва – Сторіччя) садився на мілизну. Однак Сторіччя прослідувало піщаною мілиною ще до самого кінця затоки Лебедячого порту і тільки там зупинилось. При цьому воно ще воювало з валарами на Ільмарені і не тільки не програвало, але й бомбардувало та обприскувало весь Валінор (УВЕСЬ!!!) сірчаною кислотою за допомогою надпотужних парових гармат (пороху поки що не винайшли).
Валари та майари, окрім Манве та десь 10 майар, що були з ельфами у залах гори, пішли до верхнього широкого майданчику Ільмарену та почали на чолі з Вардою атаку корабля України, але все було даремно, воно тільки шкодило приморські води та береги Валінора та Тол - Ересеї, а Варда була дуже зла. Потім вона послала до Манве попередити, що усе дарма.
Гном дійшов до порту (світло було таким, якого він ще ніколи не бачив у житті), пройшовся провулками і напівруїнами (війна валарів та величезного корабля залишила примітний слід у ельфійському місті) до морської затоки і побачив... Корабель. Не простий, не маленький, не ельфійський, а дуже дуже великий і величний, з багатьма лампами (тільки вони лампи), гномячою мережкою (тільки кольоровою)центральною баштою, кількома димоходами з димом та ще багато з чим, чого гном, хоч гноми Середзем’я не чужались техніки, не міг зрозуміти, що це таке. Парусів зовсім не було, корабель походив... Ні, ані на що він не походив. Прямокутний, з гострими кутами, корпус і башта посередині.