Любителям украинского - перевод рассказа

[Tern]

Этот текст я вроде бы выверяла, но с тех пор, как я его перевела, прошло уже несколько лет. Думаю, нужно выверить по новой. :)

Рассказ вот из этого сборника: Mike Resnick. Revolt of the Sugar Plum Fairies // After the King: Stories in Honour of J.R.R. Tolkien, ed. by Martin H. Greenberg, London, etc.: Pan Books (1992)

Так что имеет косвенное отношение к Толкину. :)

[Tern]

МАЙК РЕЗНІК

ПОВСТАННЯ ЛЬОДЯНИКОВИХ ЧОЛОВІЧКІВ.

Артур Крамм не вірив у привидів.
У кентаврів він теж не вірив.
Він не вірив у гномів, гоблінів, горгон, гарпій чи у будь-що, що починалося з літери “Г”. О, так, до цього списку можна додати ще й “Х” – у хоббітів він теж не вірив.
Насправді, ви можете написати товстелезну книжку про речі, у які він не вірив. Тільки от… Льодяникові чоловічки.
Ось у них він вірив.
Річ у тім, що в нього просто не було вибору – в його льоху їх було повно. Вони були різних відтінків блакитного кольору, жоден з них не був заввишки 18 дюймів, а голоси у них були такі високі та пискляві, що якщо б у Крамма були кішки, вони б показилися. Очі в них були великі та круглі, немов би їх намалював хтось, хто спеціалізувався на портретах діточок на блакитному оксамиті, ніжки були маленькі та коротенькі, як у мопсів, черевця – круглі, а вдягнуті вони були так, немов би їх мали представити королеві Єлизаветі. Вони здавалися такими симпатичними, а у порівнянні з їхніми голосками у Міккі Мауса був баритон – але вони замислили вбивство.
Вони перебували в Артуровому льоху не менше години, а він уже навчився їх розрізняти, що було не так вже й легко, як ви можете подумати – ще б пак, ціла компанія маленьких Льодяникових чоловічків.
Там був Блакитний Дзвоник, що справив на Артура враження представника радикального крила цієї компанії. Там був Індіго зі своїм іспанським акцентом, і старий, архиконсервативний Срібна Колючка, політик Пурпур і Чорнильна Плямка, що так грав джаз, немов би народився для цього. Ясно-Синій здавався їхнім ватажком, а ще там був Сент-Луї Блюз, що стояв осторонь і грав траурну мелодію, немов маленький саксофон.
– Ну що, хлопці, я й досі не розумію, як ви тут опинилися, – сказав Артур.
Взагалі-то, більшість людей не схильні до того, щоб сидіти на сходинках льоху і спілкуватися з компанією Льодяникових чоловічків, але Артур був прагматиком, і їхня присутність означала для нього одне з двох: або він з’їхав з глузду, або його будинок наповнився Льодяниковими чоловічками. А оскільки він не почував себе божевільним, то вирішив, що справедливо саме останнє.
– Я вже казав тобі: ми дісталися сюди за допомогою інтер-просторової квадратури, – гаркнув Блакитний Дзвоник. – Прочисти вуха, дурнику!
– Не можна так розмовляти з нашим господарем, – примирливо сказав Пурпур.
– Господар-мосподар, – огризнувся Блакитний Дзвоник. – Якби він був господарем, він би нас звільнив. А він захопив нас у полон!
– Я цього не робив, – м’яко помітив Артур. – Я спустився сюди і знайшов вас, приклеєних до підлоги.
– Це тому, що Пепсі, яку ти тут зберігав, залила підлогу, – сказав Блакитний Дзвоник. – Яким же це треба бути негідником, щоб зберігати в своєму льоху пляшки з дефектом?
– У кожному разі ти міг хоча б постелити на підлогу килим, – додав Срібна Колючка. – Вона не тільки липка, а ще й холодна.
– А тепер звільни нас, щоб ми могли грізно і жахливо помститися, – продовжив Блакитний Дзвоник.
– Мені? – запитав Артур.
– Ти всього лише незначний списоносець у процесії нашого життя, – сказав Ясно-Синій. – У нас вищі покликання.
– Це так, чоловіче, – пропищав Чорнильна Плямка. – Звільни нас, і, може, ми тебе не чіпатимемо, допетрав?
– Мені здається, якщо я вас не звільню, ось тоді ви мене не чіпатимете, – сказав Артур.
– Бачите, – люто сказав Індіго. – Я ж вам казати стільки разів – не можна довіряти грінго!
– Якщо вам не подобаються грінго, то чого це ви мій льох обрали? – спитав Артур.
– Ну, гм, не те що б ми його обрали, – зніяковівши, сказав Ясно-Синій.
– Тоді як же ви сюди потрапили?
– За допомогою інтер-просторової квадратури, тупоголовий, – сказав Блакитний Дзвоник, якому нарешті вдалося витягнути ноги з черевиків лише для того, щоб вони приклеїлися до підлоги поруч із порожнім взуттям.
– Це ви вже казали, – відповів Артур. – Але це для мене нічогісінько не означає.
– То це я винен, що ти неук? – запитав Блакитний Дзвоник, що взявся за свою ліву ногу і сильно смикнув її, що, однак, ні до чого не призвело.
– Спробуй пояснити якось по іншому, – запропонував Артур, тоді як Блакитний Дзвоник робив другу марну спробу зрушити з місця.
– Давай я спробую, – сказав Срібна Колючка. Він повернув голову так, щоб бачити Артура. – Ми використали теорему зміщення Простору-Часу Мак Леннона-Вайтейкера, але не взяли до уваги перемінні величини Хелмхісера та принцип перемін Коберніка. Він зробив паузу. – Ось. Допомогло?
– Не дуже, – зізнався Артур.
– Та яка різниця? – сказав Ясно-Синій. – Ми тут, ось і все.
– Я й досі не розумію, чому ви тут, – стояв на своєму Артур.
– Тут справа родової гордості, – з гідністю відповів Ясно-Синій.
Артур почухав потилицю. – Ви пишаєтеся тим, що приклеїлися до полу в моєму льосі?
– Ні, звичайно що ні, – роздратовано відповів старий Срібна Колючка. – Ми тут, щоб захистити нашу честь.
– Як?
– Ми розробили кампанію пограбувань, розрухи та помсти, – пояснив Ясно-Синій. – Цілий світ тремтітиме перед нами. Сильні чоловіки втрачатимуть свідомість, жінки з дітьми ховатимуться за зачиненими дверима, і навіть звірі розбігатимуться перед нами.
– Це ви про купку Льодяникових чоловічків, що навіть не в змозі відірвати ноги від підлоги? – посміхнувшись, запитав Артур.
– Не треба нас недооцінювати, – фальцетом сказав Блакитний Дзвоник. – Ми, Льодяникові чоловічки, круті хлопці. Ми здатні тероризувати цілі народи. – Або будемо здатні, якщо визволимо наші ноги.
– Значить, ви, семеро, це авангард?
– Який авангард? Ми і є вся завойовницька армія.
– Завойовницька армія вього з семи Льодяникових чоловічків? – вигукнув Артур.
– Ти коли-небудь дивився “Чудову сімку”? – запитав Ясно-Синій. – Юлу Бріннеру знадобилося тільки сім гангстерів, щоб приструнити те мексиканське містечко.
– А Тошіро Міфуне знадобилося тільки сім самураїв у “Семи самураях”, – протренькав Блакитний Дзвоник.
– Сім – це число великої духовної сили, – сказав Пурпур.
– Окрім того, більше ніхто не прибуде, – додав Срібна Колючка.
– А ніхто не замислювався над тим, що ви ні семеро самураїв, ані семеро гангстерів? – спитав Артур. – Ви семеро маленьких, з круглими черевцями, абсолютно безпомічних Льодяникових чоловічків.
– Гей, бебі, – сказав Чорнильна Плямка. – Може, ми й малі, зате жилаві.
– Так, – додав Індіго. – Ми перерізати кілька горлянок, дивитися кілька відеофільмів, а потім повертатися додому.
– Якщо ми тільки розрахуємо, як нам звідси вибратися, – додав Срібна Колючка.
– Ми вже намагалися завоювати світ так, як ти нам порадив, і дивися, що з цього вийшло, – роздратовано сказав Блакитний Дзвоник. – На шляху додому ми візьмемо на дві зірки вправо.
– Це все бабусини казочки, – запротестував Пурпур.
– Та невже? – заперечив Блакитний Дзвоник. – І як же ти це зробиш?
– Дуже просто. Закриваєш очі, тричі клацаєш підборами і кажеш: “Немає місця, кращого за рідну домівку”, – відповів Пурпур. – Це кожний дурень знає.
– Кого це ти дурнем називаєш? – зажадав відповіді Блакитний Дзвоник.
– Мм… Я б не хотів втручатися у вашу дискусію, – почав Артур, – але мені здається, що ви обидва – жертви фальшивих доктрин.
– ОК, розумнику, – пропищав Блакитний Дзвоник. – І як би ти це зробив?
Артур знизав плечима. – У мене немає ані найменших припущень, звідки ви прибули.
– З країни Льодяникових чоловічків, звичайно ж. І як ти можеш бути таким дурним?
– О, іноді я можу бути дуже дурним, – зізнався Артур. – Але я ніколи не був настільки дурним, щоб приклеїтися до підлоги льоху в незнайомому світі і не знати, як звідти вибратися.
– Добре-добре, – неохоче визнав Блакитний Дзвоник. – Тоді у нас невеличка проблема. І не треба робити з неї казна-що.
– Ну, дивися, скажеш мені, коли у вас буде велика проблема, – сказав Артур. – Це ж треба!
– Перестань глузувати з нас, грінго, – сказав Індіго. А то ми і тебе додамо до нашого списку.
– Списку людей, яких ви збираєтеся повбивати?
– Еге ж, омбре.
– Чисто з цікавості, чи довгий цей список? – запитав Артур.
– Ну, – сказав Ясно-Синій, –поки що, за приблизними підрахунками, за нашим, сказати б, кошторисом, троє.
– Хто ж вони? –зацікавлено спитав Артур.
– Номер Один у нашому списку – Волт Дісней, – твердо сказав Ясно-Синій.
– А двоє інших?
–Той хореограф –як же його звати – ах, так, Баланчін. І російський композитор Чайковський.
– Що ж вони вам зробили? – запитав Артур.
– Вони зробили з нас посміховисько, – сказав Блакитний Дзвоник. – Дісней у “Фантазії” зробив нас милими та симпатичними., у “Лускунчику” Баланчіна ми танцюємо навшпиньки. Як ми можемо виховувати на цьому наших дітей? Наші жінки хихікають замість того, щоб непритомніти. Діти шепочуться за нашими спинами. Наші вороги не звертають на нас уваги, коли ми беремо в облогу їхні міста. – Маленький Льодяниковий чоловічок зупинився, щоб набрати повітря. – Ми попереджали того росіянина, що буде, коли він не напише Марш Льодяникових чоловічків. Тепер ми примусимо його заплатити за це!
– Не знаю, як би вам це сказати, – сказав Артур, – але всі троє вже померли.
Сент-Луї Блюз негайно почав грати на своєму саксофоні джазову версію мелодії “Знову настали щасливі дні”.
– Припини негайно! – пропищав Блакитний Дзвоник.
– Що сталося, хлопче? – спитав Сент-Луї Блюз.
– Тут немає чого святкувати! Нас позбавили можливості здійснити нашу справедливу і жахливу помсту!
– Якщо всі вони були такогож зросту, як цей хлопець, – сказав Сент-Луї Блюз, тицяючи пальцем в Артура, – то найкраще, що ви могли б зробити, це вкусити кожного за великий палець ноги. – І він знову почав грати.
– Ну, добре, то що ми будемо робити? – жалібно пропищав Блакитний Дзвоник. – Ми що ж, дарма пройшли через все це?
– Можливо, нам слід повбивати їхніх синів-первістків, – запропонував Пурпур. – Це надасть справі релігійний відтінок, а це непогано.
– Можливо, нам просто слід повернутися додому, – сказав Ясно-Синій.
– Ніколи! – заявив Блакитний Дзвоник. – Вони й досі ставлять балет, слухають симфонію та показують мультфільм!
– У наші дні на 70-міліметровій плівці, – запобігливо додав Артур.
– Але як ми зможемо їх зупинити? – спитав Ясно-Синій.
– Я пропоную вбити всіх музикантів і танцівників у цьому світі та знищити всю плівку, – сказав Срібна Колючка.
– Правильно! – сказав Блакитний Дзвоник. – Рушаймо!
Ніхто не поворухнувся.
– Артуре, друзяко, – сказав Пурпур, – чи не відмовишся ти, якщо ми звернемося до тебе, як до одного із тих, хто потенційно залишиться живим в нашій майбутній кривавій загарбницький війні, відклеїти нас?
Артур зітхнув. – Не думаю.
– Чому ні? – спитав Ясно-Синій. Ми ж розповіли тобі все, що ти хотів знати, і тебе немає в нашому списку.
– Це буде вбивством.
– Багато що змінюється, коли ти на війни, – відповів Пурпур. – Ми себе не вважаємо вбивцями.
Артур похитав головою. – Ви не розумієте. Вони вб’ють вас.
– Нісенітниця! – пропищав Блакитний Дзвоник.
– Смішно, – додав Срібна Колючка.
– У вас є зброя? – запитав Артур.
– Ні, – признався Блакитний Дзвоник. – Але ми дуже кмітливі. Ми нічого не боїмося.
– Ну, це не зовсім правда, – після хвилинного вагання сказав Пурпур. – Особисто я до смерті боюся бань-ши , чудовиськ у ровах із водою та високого рівня холестерину.
– А я боюся висоти, – додав Ясно-Синій. І, крім того, ще не дуже люблю темряву.
Незабаром всі Льодяникові чоловічки склали довгий список тих речей, що їх лякали.
– Ну що ж, дехто з нас нічого не боїться... за деякими винятками, – уточнив Блакитний Дзвоник. – А решта можуть бути сміливими і відважними за певних обставин.
– Якщо я був би на вашому місці, то спакувався б і поїхав додому, – сказав Артур.
– Ми не можемо, – сказав Блакитний Дзвоник. – Навіть якщо б ми знали, як це зробити, як би ми подивилися в обличчя своєму народові, і сказали, що наша місія закінчилася невдачею, і що ми навіть не вибралися з твого льоху.
– Я знаю, що ти запропонував це від щирого серця, – додав Срібна Колючка. – Але у нас є гідність.
– Ну що ж, – підсумував Ясно-Синій, – якщо ти нас звільниш, то ми пройдемо наш шлях, залишаючи за собою помірний слід смертей та руйнувань.
Артур похитав головою. – Ви нічого не зрозуміли.
– А що ти знаєш про страшні війни помсти? – зажадав відповіді Блакитний Дзвоник.
– Нічого, – зізнався Артур.
– Ну от.
– Але я знаю, що вбивство багатьох людей, навіть якщо ви в змозі це зробити, не перешкодить випускати “Фантазію” на екрани кожні кілька років.
– Це ти так кажеш, – відповів Блакитний Дзвоник, і впевненості в його голосі було більше, ніж він насправді відчував.
– Я це знаю, – сказав Артур. Він трохи помовчав. – Слухайте, чого це я маю вам допомогати, хіба що тому, що ви дурні, як пробки, – тут усі семеро завищали фальцетом, – і я не думаю, що взагалі у вас вірю. Але якщо б я планував цю операцію, – прдовжив він, – я б проник у дистриб’юторський комп’ютер компанії Диснея і стер би усі копії “Фантазії”. Мені здається, це до біса краще, ніж тинятися усіма театрами світу, розшукуючи купи рукописів.
– Це чудова ідея! – з ентузіазмом промовив Блакитний Дзвоник. – Хлопці, хіба це не чудова ідея? Просто блискуча! – Він трохи помовчав. – До речі, Артуре, що таке комп’ютер?
Артур пояснив.
– Все це дуже добре, – сказав Срібна Колючка, коли Артур закінчив, – але як запобігти тому, щоб більше не ставили балетів?
– Мені здається, що записи Баланчіна – ну, про те, як грати, так би мовити – теж вже комп’ютеризовані, – відповів Артур. – Треба тільки знайти відповідний комп’ютер і зтерти їх.
– А музика Чайковського?
Артур пожав плечима. – Це трохи важче.
– Добре, два з трьох – це не так вже й прогано, – промовив Чорнильна Плямка. – Ти класний хлопець, Артуре, як на того, хто навіть не блакитного кольору.
– Так, грінго, – додав Індіго. – Знімаю перед тобою сомбреро. Чи то пак зняв би, якби знайшов сомбреро свого розміру.
– ОК, Артуре, – сказав Ясно-Синій. – Нам треба йти. Звільни нас, і скажи, куди саме мандрувати.
– Ми далеко від Каліфорнії, – відповів Артур, звільняючи по черзі кожного Льодяникового чоловічка. – Як ви збираєтеся дістатися туди?
– Так само, як потрапили сюди, – промовив Срібна Колючка.
– В такому разі ви, скоріше за все, опинитеся у Буенос-Айресі, – сказав Артур.
– Слушне зауваження, – погодився Пурпур.
– Ми можемо полетіти, – запропонував Срібна Колючка.
– Чудово! – з ентузіазмом підхопив Пурпур. Але потім він зупинився і насупився. – А ми можемо літати?
– Я – ні, – сказав Чорнильна Плямка, розмахуючи руками. – Якщо навіть і можемо, то я не пам’ятаю, як це робиться.
– У кожному разі я боюся висоти, – додав Ясно-Синій. – Ми мусимо знайти іншій вихід.
– Може, нам порозпиляти наші тіла на протони та електрони і відправити їх по телефонних лініях, – запропонував Блакитний Дзвоник.
– Ти перший, – сказав Пурпур.
– Я? – запитав Блакитний Дзвоник.
– А чому ні? Це ж твоя ідея.
– Ну, я придумав це, тож буде тільки справедливо, якщо це перевірить
на собі хтось інший, – роздратовано відповів Блакитний Дзвоник.
– Може, спробуємо дістатися автостопом? – запропонував Індіго.
– А ти що думаєш, Артуре? – спитав Ясно-Синій. Він озирнувся,
оглядаючи льох. – Гей, куди це подівся Артур?
– Якщо він доносить про нас владі, я йому так вріжу по гомілці…–
заявив Блакитний Дзвоник.
Несподівано Артур з’явився нагорі сходинок із великою коробкою в руках.
–Для чого це? – запитав Ясно-Синій, знервовано поглядаючи на коробку.
– Залазьте, – сказав Артур, починаючи віддирати їх від підлоги.
– Усі?
Артур кивнув.
– Навіщо?
– Я відправлю вас поштою до офісу корпорації Діснея, – відповів
Артур.
– Чудово! – закричав Ясно-Синій. – Тепер ми можемо розгромити нашіх ворогів і поновити славу нашого роду!
– Чи хоча б утнути декілька штучок в Діснейленді, – додав Сент-Луї Блюз.

За два тижні, повернувшися після роботи, з двома пакетами з бакалеї у руках, Артур Крамм побачив сімох Льодяникових чоловічків, що влаштувалися на меблях у його вітальні.
На Блакитному Дзвонику були сонячні окуляри та кілька золотих ланцюжків. Індіго палив сигару, що була завбільшки з нього самого. У лівому вусі Срібної Колючки була маленька діамантова шпилька для краватки. Сент-Луї Блюз замінив свій саксофон на маленький музичний синтезатор. Інші також носили сліди нещодавного перебування на Західному узбережжі.
– Як ви в біса тут опинилися? – спитав Артур.
– “Юнайтед Парсел” доставила нас прямісінько до дверей, – відповів Ясно-Синій. – Ми подбали про решту. Сподіваюся, ти не заперечуєш.
– Здається, ні, – промовив Артур, ставлячи пакунки. – Ви виглядаєте … е… непогано.
– У нас все пречудово, – сказав Ясно-Синій. – І все це завдяки тобі, Артуре.
– Отож ви дійсно зуміли припинити демонстрацію “Фантазії”?
– А, це, – вимовив Блакитний Дзвоник, презирливо знизавши плечима.
– Ми зрозуміли, що призначені для кращого.
– О? А я вважав, що ваша мета – знищити всі копії фільму до останньої.
– Це було до того, як ми попрацювали з їхнім комп’ютером, – відповів Блакитний Дзвоник. – Артуре, ти знаєш, скільки грошей приносить цей фільм щороку?
– Багато, – здогадався Артур.
– Багато не те слово, – сказав Ясно-Синій. – Це золота жила, Артуре, і кожні кілька років підростає нове покоління глядачів.
– ОК, тож ви не знищили плівку, – підсумував Артур. – І що ж тоді ви зробили?
– Ми придбали контрольний пакет акцій компанії Діснея, – з погордою сказав Ясно-Синій.
– Ви зробили що?
– Компанія Діснея, – повторив Блакитний Дзвоник. – Тепер вона наша. Ми збираємося виробляти Льодяникових чоловічків - ляльок, футболки з Льодяниковими чоловічками, хлоп’я до сніданку…
– Бійня та грабіжництво – це теж непогано, – пояснив Пурпур. – Але ринок, Артуре – ось де справжня влада.
– Як же вам вдалося це зробити? – з цікавістю запитав Артур.
– Ми не дуже добре знаємося на квадратурі простору, – пояснив Ясно-Синій, – але виявилося, що ми маємо справжній хист до комп’ютерів. Ми просто маніпулювали з ринком – придбали Балет Нью-Йорк Сіті, всі права на записи Баланчіна – і коли вже мали достатньо грошей, швиденько продали Ксерокс, заволоділи Поляроїдом, і під кінець придбали компанію Диснея. – Здавалося, він був дуже задоволений собою. – І все.
– А що з Чайковським?
– Ми не можемо зробити так, щоб люди не слухали його, – відповів Ясно-Синій, – але ми маємо пакети в кожній великій компанії запису в Америці, Англії та Росії. Протягом наступних трьох тижнів наші дистриб’юторські канали з’єднаються. – Він помовчав. – Комп’.ютер – це клас!
– А ви збираєтеся тепер повернутися до країни Льодяникових чоловічків? – запитав Артур.
– Звичайно, що ні, – відповів Ясно-Синій. – Будь-хто може бути Льодяником. А для того, щоб бути успішним головою корпорації, треба мати певні природних здібності і шляхетність, правильно оцінювати прибутки з продажу і знаходити приховані активи, змагатися тоді, коли треба і вміти поставити ворога на коліна.
– Я теж так думаю.
– Особливо, коли маєш такі недоліки, як ми. Ми не можемо відвідувати засідання корпорацій, не можемо дзвонити по телефону, що розташовується на висоті 20 дюймів над підлогою, подорожувати ми можемо тільки в пакетах UPS…
– У нас немає навіть адреси для листування, – додав Пурпур.
– Але найбільша проблема, – сказав Блакитний Дзвоник, – це те, що в нас немає номерів соціального забезпечення або посвідчення платника податків. Це означає, що Податкове Управління спробує конфіскувати наше майно наприкінці фінансового року.
– Ви не казали про це, – замислився Артур.
– Ми кажемо, – відповів Блакитний Дзвоник, – Взагалі-то, ми тільки що це зробили.
– Тоді, може, ви прислухаєтеся до такої от пропозиції…

За три дні Артур Крамм і Співзасновники придбали місце на нью-йоркський біржі, а за місяць – і на МХ.
До цього дня ніхто не знає про них багато, за винятком того, що це невеличка компанія закритого типу, що в них високий щорічний прибуток, і що нещодавно вони поширили свою діяльність на парки розваг Льодяникових чоловічків та виробництво фільмів. До речі, ходять чутки, що вони підписали контракти із Сільвестром Сталлоне, Арнольдом Шварценеггером та Мадонною на участь у з’йомках “Фантазії-ІІ”...

[Tern]

Тут правда, еще такая переводческая тонкость. Вообще-то, если заглянуть в либретто "Щелкунчика", речь идет о драже. Переводят на английски это как shugar-plum (fairies). У меня получился обратные перевод, а что делать?.. Не обзывать же этих существ "эльфами", "драже" или еще как-то так.

За совет буду благодарна. :)

[ardann]

Если переводить дословно-цукеркові фейрі,но льодяникові чоловічки-
звучит лучше(хотя длинновато).
Успехов в дальнейших переводах!

[diablero]

Чистое наслаждение. Спасибо! А можно друзьям ссылку сюда дать?

[Tern]

Для того, чтобы дать ссылку, не нужно даже спрашивать. :) Конечно.

[diablero]

Вы всегда так любезны ! :)

[Tern]

Я тут подумываю перевести еще какой-нибудь рассказ из этого сборника. Никак не решу - выбрать что-нибудь юмористическое или погрустнее?

[Alla]

Давай для начала юмористическое - грустного вокруг и так слишком много. :)

[Tern]

Я тоже так думала. :) Закончу Q&E и возьмусь за дело.